RSS
Страхування

Меню сайту

Пошук

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0


 страхування авіаційних ризиків 


Характеристика ризиків та види авіаційного страхування. Міжнародна практика до галузі авіаційного страхування, крім страхування авіа-каско, відносить багато інших видів страхування, зокрема страхування авіазапчастин та двигунів, пасажирів від нещасних випадків, членів екіпажів, авіадиспетчерів та інших спеціалістів, страхування відповідальності аеропортів і власників (операторів) ангарів, відповідальність виробників повітряних суден та іншої продукції авіаційно-промислового комплексу і пов'язаних з авіацією галузей.


Незважаючи на розширене розуміння терміну "авіаційне страхування", головним носієм ризику в цих видах страхування є повітряне судно, особливо під час зльоту чи посадки, тому що саме в цей час повітряне судно отримує найбільші динамічні та статичні навантаження. Відсоткове співвідношення польотного часу і вірогідності настання авіаційних пригод унаочнює рис. 13.1. Зазначені найбільш небезпечні періоди польоту хоча і становлять лише 6 відсотків польотного часу, але на них припадає 75 % авіаційних подій.

Одночасно з розвитком технічного прогресу в авіаційній індустрії відбувався й розвиток авіаційного страхування. І сьогодні існують тенденції щодо вдосконалення практики цього виду страхування з урахуванням змін міжнародного національного законодавства та з огляду на розвиток авіаційних технологій.

Розвиток страхового законодавства в Україні та його вплив на здійснення авіаційного страхування. Перше законодавче запровадження в Україні авіаційного страхування було здійснено в XVII розділі "Авіаційне страхування" Повітряного кодексу, прийнятого 4 травня 1993 p. Стаття 103 поділяла загальний термін "авіаційне страхування" на більш деталізовані і конкретні види, що мали здійснюватися в обов'язковому порядку.

 

Рис. 13.1. Розподіл ризиків за етапами польоту

 

Зауважимо, що в Україні протягом 1993-1995 pp. ліцензії на авіаційне страхування видавалися без його конкретизації в межах майнового, відповідальності та особистого від нещасного випадків. Незважаючи на обов'язкову форму цього виду страхування, договори страхування укладалися на підставі правил страхування, що розроблялись страховиками самостійно і використовувались при укладанні аналогічних за ризиками договорів добровільного страхування.

З прийняттям Закону України "Про страхування" ситуація щодо класифікації видів дещо змінилася і Укрстрахнагляд припинив видачу нових ліцензій на узагальнений вид страхування "авіаційне страхування". Натомість з'явилася низка конкретизованих видів страхування. У межах добровільних видів видавалася ліцензія на майнове страхування засобів повітряного транспорту і страхування відповідальності власників повітряних суден, включаючи відповідальність вантажоперевізника. А в рамках обов'язкового страхування Закон "Про страхування" визначив такі види:

o страхування членів екіпажу й авіаційного персоналу;

o страхування працівників замовника авіаційних робіт, осіб, пов'язаних із забезпеченням технологічного процесу під час виконання авіаційних робіт, та пасажирів, які перевозяться за його заявкою без придбання квитків;

o страхування відповідальності повітряного перевізника і виконавця повітряних робіт щодо відшкодування збитків, заподіяних пасажирам, багажу, пошті, вантажу, прийнятим до перевезення, іншим користувачам повітряного транспорту та третім особам;

o страхування відповідальності експлуатанта повітряного судна за збитки, які можуть бути завдані ним під час виконання авіаційних робіт;

o страхування авіаційних суден.

Це збігалося з вимогами Повітряного кодексу України.

Ідеологічно страхування каско повітряних суден та інших видів авіаційних ризиків базувалось на основі морського страхування. Разом з тим світова практика показує, що специфіка авіаційного страхування виявила його катастрофічну природу, на відміну від морських ризиків. Оскільки авіаційне страхування - це цілий комплекс страхових послуг, що тягне за собою відповідальність за багатьма різними об'єктами, реалізація всіх їх виявляється із настанням одного спільного для всіх випадку - авіаційної катастрофи. Авіаційному страхуванню найбільше притаманна як катастрофічність ризику, так і його кумуляція.

Страхування авіаційних ризиків має яскравий приклад розвитку ринку страхових послуг, який відстежував зростання авіаційної індустрії й оперативно реагував на її потреби, що постійно зростали з розвитком технічного прогресу. Якщо перші ознаки страхових відносин можна спостерігати ще за часів Стародавньої Греції, а класичне страхування (у сьогоднішньому розумінні) налічує 250 років, то вік авіаційного страхування не більший за вік людини. Хоча один із перших полісів зі страхування повітряних суден на випадок авіакатастрофи був виданий ще перед першою світовою війною в Лондоні.

Для того щоб створити достатнє уявлення про ідеологію авіаційного страхування та осмислити її, необхідно розглянути об'єкт страхування - авіаційну галузь, а також дослідити притаманні цій галузі ризики. 1 тільки з огляду на ці ризики можна схарактеризувати адекватні їм страхові програми.

Загальносвітові тенденції розвитку авіаційної індустрії. Історію розвитку повітряних перевезень можна умовно поділити на кілька етапів, що мали свої певні особливості. Так, усього за 70 років авіалінії подолали шлях від невеличких фірм з мізерним капіталом, якими керували пілоти-ентузіасти, до велетнів з мільярдами доларів в активах.

Початком розвитку комерційного використання авіаційної техніки вважають Другу світову війну, яка дала поштовх до розвитку транспортної авіації та створення всесвітньої мережі, що обслуговувалась гвинтовими літаками.

 

Авіаційне страхування — це загальна назва комплексу майнового, особистого страхування та страхування відповідальності, яка випливає з експлуатації повітряного транспорту і захищає майнові інтереси юридичних та фізичних осіб у разі настання певних подій, визначених договором страхування або законодавством.

 

Розрізняють обов’язкове та добровільне авіаційне страхування. Обов’язковість низки авіаційних видів страхування обумовлена міжнародними конвенціями з цивільної авіації, до яких приєдналася Україна, та внутрішніми законодавчими актами. Воно поширюється на усіх авіаексплікатантів України як на території нашої країни, так і за її межами.

 

Добровільні види авіаційного страхування — це широкий спектр в основному страхування майна та страхування відповідальності різних підприємств і організацій, котрі беруть участь у функціонуванні цивільної авіації.

 

Особливості проведення авіаційного страхування. Порядок та умови проведення авіаційних видів страхування є специфічними і потребують докладного висвітлення. Це, зокрема, зумовлено такими чинниками:

 

    авіаційне страхування має справу з особливими, відмінними від інших видів майна ризиками;

    значний розмір страхових сум передбачає узгодження дій страховиків і перестраховиків;

    авіаційні ризики можуть тягти за собою катастрофічні та кумулятивні збитки;

    авіаційне страхування тісно пов’язане з міжнародним страховим ринком;

    авіаційне страхування регулюється як національним, так і міжнародним правом;

    для проведення операцій з авіаційного страхування потрібна розвинена спеціалізована інфраструктура;

    авіаційні ризики висувають високі вимоги до професійної підготовки фахівців, які здійснюють їх страхування.

 

Отже, авіаційне страхування є досить складним за своєю суттю, а його реалізація потребує від страховика особливого підходу.

 

Щоб страхова компанія могла здійснювати авіаційне страхування, вона має задовольняти певні неодмінні умови.

 

Наявність професійно підготовлених фахівців-експертів. Страхова компанія, котра здійснює авіаційне страхування, повинна мати фахівців, які володіють не лише економікою страхування, а й глибокими знаннями з питань технічної експлуатації повітряних суден, сертифікації в цивільній авіації, правил виконання польотів і, безперечно, міжнародного права. Такі фахівці, як правило, аналізують інформацію, надану страхувальником перед укладанням договору страхування, і виконують функції аварійного комісара в разі настання страхового випадку. Складність сучасної авіаційної техніки та причинно-функціональний зв’язок між елементами сучасної авіаційно-транспортної системи цивільної авіації потребують від страхової компанії використання високих професіоналів цивільної авіації на постійній основі.

 

Наявність широкої системи перестрахування. За розміром страхових сум авіаційні ризики є одними з найбільших узагалі з усіх видів страхування (десятки, сотні мільйонів, а іноді й мільярди доларів). Звичайно, щоб розмістити такі ризики, потрібно не лише залучати фінансові можливості національного страхового ринку, а й вдаватися до послуг міжнародного страхового ринку. Таку роботу неможливо здійснити без наявності договорів перестрахування з національними страховиками та міжнародними страховими брокерами.

 

Наявність фахівців із міжнародного права або договорів з міжнародними юридичними компаніями. У разі настання страхового випадку в цивільній авіації, як правило, стикаються закони багатьох держав: країни, на території якої сталася подія, країни реєстрації авіаперевізника, країни — власника літака, та країн, громадяни яких постраждали в авіаційній події. Тому для врегулювання будь-якого серйозного страхового випадку з авіаційного страхування потрібні знання та грамотне застосування всіх цих законів.

 

Наявність актуарних розрахунків з акумуляції ризиків. Розрахунок власного утримання страховика з огляду на велику акумуляцію ризиків є необхідною умовою прийняття будь-якого ризику з авіаційного страхування. Як правило, страховик виділяє загальну або акумульовану квоту — чітко визначену частку фінансових коштів (100 %) на всі види авіаційного страхування. Визначення частки власного утримання страховика за кожним із видів потребує розрахунків. Під час розрахунків акумуляції ризику береться до уваги, що в разі катастрофи (аварії) літака, як правило, потрібно здійснювати виплати як за сам літак — пошкоджене майно (наприклад, 50 % від акумульованої квоти), так і за загиблих членів екіпажу (а їх в екіпажі 5—7 осіб — 10 % від квоти), так і за загиблих пасажирів (Ан-24 — 46/48 пасажирських місць, Ту-154 — 168 таких місць — наприклад, 20 % від квоти), вантаж, прийнятий до перевезення і за пошкоджене уламками літака майно на землі (20  % від квоти). Цілком зрозуміло, що такі актуарні розрахунки можна проводити, володіючи повною технічною інформацією про місткість та призначення повітряного судна, регіони польотів експлуатанта, статистику збитків з кожного виду та фінансові можливості страхової компанії.

 

Отже, можна виокремити такі особливості авіаційного страхування:

 

    комплектність (майнове, особисте, відповідальності);

    великі розміри страхових сум, визначених у валюті різних країн;

    дія полісів за межами України;

    значна акумуляція ризиків;

    необхідність перестрахування ризиків на міжнародному страховому ринку.

 

Законодавча база авіаційного страхування. Правове забезпечення цього виду страхування дуже різноманітне. Воно містить норми міжнародних угод та конвенцій, до яких приєдналась наша держава; нормативні акти міжнародних організацій цивільної авіації, членом яких є Україна (ІКАО, ІАТА); норми внутрішніх законодавчих актів, що регулюють діяльність як цивільної авіації, так і страхування.

 

Розглянемо основні конвенції, що регулюють питання відповідальності повітряного перевізника щодо міжнародного перевезення пасажирів, багажу та вантажу і зрештою встановлюють вимоги до лімітів покриття в авіаційному страхуванні.

 

    Варшавська конвенція 1929 року та поправки до неї, відомі як Гаазький протокол 1955 року (збільшення ліміту відповідальності за смерть чи тілесні ушкодження від 125 до 250 тис. золотих франків). Офіційною мовою Конвенції є французька.

    Гвадалахарська конвенція 1961 року, яка встановлює відповідальність між фактичним авіаперевізником та перевізником за договором і особливо важлива в разі врегулювання питань страхових відшкодувань при спільній експлуатації літака кількома авіаперевізниками.

    Римська конвенція — установлює ліміти відповідальності перед третіми особами всіх авіаперевізників.

    Монреальські протоколи ІСАО — 1, 2, 3, 4 (International Civil Aviation Organization — Міжнародна організація цивільної авіації) замінили золотий франк на Спеціальні права запозичення (SDR — Special Drawing Right);

 

У травні 1999 року на дипломатичній конференції у Монреалі було укладено Конвенцію ІСАО. Її мета — повністю замінити систему Варшавської конвенції. Конвенцію ІСАО підписали 53 держави, а набере вона чинності після того, як її ратифікують 30 держав.




Переглядів: 7113 | Додав: FreeDOM | Дата: 14.09.2012 | Коментарі (13)

Переглядів: 2253 | Додав: FreeDOM | Дата: 14.09.2012 | Коментарі (0)

1 2 3 »


Конструктор сайтів - uCoz
Copyright //strakhuvannya.at.ua © 2024