RSS
Страхування

Меню сайту

Пошук

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0


 соціальне страхування 


Суспільні відносини з приводу матеріального забезпечення чи надання послуг громадянам у випадках настання соціальних ризиків характеризуються великою різноманітністю. Це пояснюється, по-перше, значною кількістю суб’єктів цих відносин – адже майже всі громадяни України є реальними або потенційними одержувачами соціального забезпечення. По-друге, складним є механізм здійснення забезпечення громадян у разі того чи іншого соціального ризику.

Аналіз системи соціального забезпечення дає можливість стверджувати важливий вплив на неї правотворчої діяльності. Є чимало прикладів, коли правові норми породжують певні суспільні відносини, проте не здійснюють правову фіксацію вже існуючих. Власне, це є специфічною ознакою всіх соціально-забезпечувальних відносин, які існують у вигляді конкретних правовідносин. Протягом останніх років відбувається активне реформування соціального забезпечення України з огляду на нові соціально-економічні умови. Першим документом, який визначив головні напрями проведення змін у соціальному забезпеченні, є Концепція соціального забезпечення населення України, затверджена Постановою Верховної Ради країни від 21 грудня 1993 року. Концепція окреслила загальну будову, принципи та структурні частини соціального забезпечення. Незважаючи на ненормативність цього акту, з впевненістю можна стверджувати, що всі нормативно правові документи в галузі соціального забезпечення, що приймались після 1993 року, відповідають змісту Концепції. Зокрема, держава залишає за собою забезпечення за рахунок бюджетних коштів лише мінімально гарантованого рівня медичного, культурного, побутового і соціального обслуговування населення і передусім найменш соціально захищених громадян. А реалізації та фінансування переважної більшості видів соціального забезпечення перекладається на систему загальнообов’язкового державного соціального страхування. Саме соціальне страхування є джерелом матеріального забезпечення громадян у разі безробіття, тимчасової непрацездатності, нещасного випадку, втрати годувальника, а також у старості, тобто переважної більшості соціальних ризиків.

Отже, однією із основних організаційно-правових форм соціального забезпечення, тобто способом його організації та здійснення, визнається загальнообов’язкове державне соціальне страхування. Це одна із форм, за допомогою якої держава виконує функцію соціального забезпечення. Більше того, Конституція України визначає загальнообов’язкове державне соціальне страхування однією з гарантій права особи на соціальний захист.

Загальнообов’язкове державне соціальне страхування – це форма реалізації застрахованими громадянами права на матеріальне забезпечення у випадках втрати заробітку чи іншого джерела засобів до існування у зв’язку із тимчасовою втратою працездатності, старістю, безробіттям, втратою годувальника й інших передбачених законом випадках, а також на медичну допомогу та інші послуги за рахунок коштів страхових фондів [2, с.8].

Будь-який вид страхування за своїм змістом є колективним явищем [1, c.18] і ґрунтується на принципі розподілу збитків, які виникають в однієї застрахованої особи внаслідок настання страхового випадку між усіма учасниками страхування. Соціальне страхування з цього погляду не є винятком, проте має декілька суттєвих особливостей (специфіка страхового випадку, обов’язкова участь усіх найманих працівників у страхуванні, розподіл обов’язку сплати страхових внесків між роботодавцями та застрахованими особами, виключно цільове використання коштів страхових фондів, статус нормативно-правових документів, які приймаються страховими фондами та ін.), які не дають можливості розглядати його лише в контексті цивільного особистого страхування. Соціальне страхування можна характеризувати за певними ознаками, зокрема: за об’єктом страхування; колом осіб, охоплених страхуванням; територією, на яку воно поширюється; характером організації страхових заходів [1, c.22-24].

Головною метою соціального страхування є відшкодування втраченого заробітку або/та необхідність у додатковій матеріальній підтримці, тобто забезпечення належного матеріального добробуту населення. В сучасному суспільстві матеріальне забезпечення особи залежить від її заробітку чи доходу. Для їх одержання необхідними є наявність працездатності та можливості реалізувати себе на ринку праці. Працездатність може залежати від хвороби, інвалідності, старості, нещасного випадку, вагітності, необхідності догляду за хворим членом сім’ї. Отже, поняття непрацездатності охоплює декілька видів соціальних ризиків. Відтак будь-кому, хто живе за рахунок продажу своєї робочої сили, загрожують дві небезпеки: з одного боку, втрата працездатності, з іншого– безробіття. В обох випадках особа опиняється перед загрозою втрати заробітку (доходу) [1, c.20]. Саме цей ризик і є специфічним об’єктом, притаманним тільки соціальному страхуванню. Перелік соціальних ризиків завжди визначений в законодавчому порядку.

Інша важлива ознака – широке коло осіб, залучених до соціального страхування. Система соціального страхування охоплює громадян, іноземців, осіб без громадянства, які працюють на умовах трудового договору (контракту), цивільного договору найму, займаються підприємницькою діяльністю, самі себе забезпечують роботою. Можна стверджувати, що соціальне страхування охоплює переважну більшість працездатного населення держави. Жодний інший вид страхування не передбачає залучення такої великої кількості учасників. Важливо, що умови та порядок здійснення соціального страхування визначені лише законом.




Переглядів: 3567 | Додав: FreeDOM | Дата: 14.09.2012 | Коментарі (5)

Переглядів: 1549 | Додав: FreeDOM | Дата: 14.09.2012 | Коментарі (0)

1 2 3 »


Конструктор сайтів - uCoz
Copyright //strakhuvannya.at.ua © 2019