RSS
Страхування

Меню сайту

Пошук

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0


 обовязкове медичне страхування 


Організація охорони здоров'я, яка забезпечує право кожного громадянина на одержання медичної допомоги, може бути забез­печена системою страхової медицини. За допомогою страхової медицини вирішуються питання гарантованості і доступності ме­дичних послуг для широких верств населення, залучення додат­кових ресурсів у сферу охорони здоров'я.

Страхова медицина охоплює фінансування наукових дослі­джень, підготовку медичних кадрів, витрати на розвиток матері­ально-технічної бази лікувальних закладів, надання медичної до­помоги населенню.

Страхова медицина базується на певних принципах, серед яких можна назвати забезпечення економічної та соціальної за­хищеності середніх і малозабезпечених верств населення, гарантованість прав кожного громадянина на якісну медичну допомо­гу, обов'язковість внесків як громадян, так і юридичних осіб.

Важливим елементом системи страхової медицини є медичне страхування. Медичне страхування передбачає страхування на випадок втрати здоров'я з будь-якої причини. Воно забезпечує більшу доступність, якісність і повноту щодо задоволення різно­манітних потреб населення в наданні медичних послуг, є ефекти­внішим порівняно з державним фінансуванням системи охорони здоров'я.

Медичне страхування пов'язане із компенсацією витрат гро­мадян, які обумовлені одержанням медичної допомоги, а також інших витрат, спрямованих на підтримку здоров'я.

Соціальна та економічна ефективність медичного страхування залежить від того, наскільки глибоко і всебічно пророблено кон­цепцію розвитку страхової медицини в країні.

Об'єктом медичного страхування є життя і здоров'я грома­дян. Мета його проведення полягає в забезпеченні громадянам у разі виникнення страхового випадку можливості одержання ме­дичної допомоги за рахунок накопичених коштів і фінансування профілактичних заходів.

Медичне страхування може проводитися в обов'язковій і добро­вільній формах. Вибір форми медичного страхування в кожній краї­ні залежить від конкретних економічних і культурно-історичних умов, від особливостей демографічних і соціальних показників, рів­ня захворюваності та інших факторів, які характеризують загальний стан здоров'я і рівень медичного обслуговування.

Принцип обов'язкового медичного страхування діє, наприклад у Франції, Канаді, Німеччині, Нідерландах.

В Ізраїлі і Швейцарії переважає добровільне страхування здо­ров'я, а обов'язкове існує лише щодо осіб окремих професій.

Обов'язкова форма медичного страхування використовується, як правило, у тих країнах, де переважне значення має суспільна охорона здоров'я, а добровільна — там, де поширені приватні страхові програми.

Медичне страхування, яке провадиться в обов'язковій формі, набуває рис соціального страхування, оскільки порядок його проведення визначається державним законодавством. Обов'язко­ва форма страхування координується державними структурами. Страхові платежі, сплачувані громадянами та юридичними осо­бами, мають форму податку. Обов'язкове медичне страхування перебуває під жорстким контролем держави і характеризується безприбутковістю. Ця форма організації страхового фонду дає змо­гу планувати медичну допомогу завдяки тому, що надходження ко­штів до страхового фонду характеризується стабільністю.

Обов'язкове медичне страхування базується на таких принци­пах: загальності, державності, некомерційності. Принцип загальності полягає в тому, що всі громадяни незалежно від статі, віку, стану здоров'я, місця проживання, рівня особистого доходу мають право на одержання медичних послуг. Принцип державності означає, що кошти обов'язкового медичного страхування — це державна вла­сність. Держава забезпечує сталість системи обов'язкового меди­чного страхування і є безпосереднім страхувальником для непра­цюючої частини населення (наприклад, пенсіонерів). Некомерційний характер обов'язкового медичного страхування базується на тому, що його здійснення і прибуток — це несумісні речі. Прибуток від проведення обов'язкового медичного страхування є джерелом поповнення фінансових резервів системи такого стра­хування і не може бути засобом збагачення.

Для обов'язкового медичного страхування характерне те, що сплата страхувальниками внесків здійснюється у встановлених розмірах і у встановлений час, а рівень страхового забезпечення однаковий для всіх застрахованих.

За умовами обов'язкового медичного страхування робото­давці мають відраховувати від своїх доходів страхові внески. Ці кошти формують страховий фонд, яким керує держава. Ча­стина цього фонду може створюватись і за рахунок внесків, які утримуються із заробітної плати працюючих. Частина ко­жної зі сторін залежить від конкретних економічних умов проведення такого страхування та вартості медичного обслу­говування. Із коштів створеного страхового фонду відбуваєть­ся відшкодування необхідного мінімального рівня витрат на лікування застрахованих працівників у разі їхньої непрацезда­тності через втрату здоров'я.

В основу проведення обов'язкового медичного страхування закладаються програми обов'язкового медичного обслуговуван­ня. Ці програми визначають обсяги й умови надання медичної та лікувальної допомоги населенню. Програма охоплює мінімально необхідний перелік медичних послуг, гарантованих кожному громадянину, який має право ними користуватися.

Суб'єктами обов'язкового медичного страхування є страхо­вики, страхувальники, застраховані, медичні установи.

Страховики — це незалежні страхові організації, які мають статус юридичної особи і ліцензію держави на право здійснювати медичне страхування. Страхові медичні організації за рахунок сформованих страхових фондів здійснюють оплату медичної до­помоги застрахованим, а також інші види діяльності з охорони здоров'я громадян. Медичне страхування як основу спеціалізації страховика важко поєднати з іншими видами страхової діяльнос­ті, зважаючи на його специфічність. При проведенні медичного страхування страховикові необхідно мати справу з багатьма кліє­нтами, які страхуються, повсякденно вирішувати з ними питання з приводу настання страхових випадків і виплати значних за об­сягом страхових сум.

Страхові медичні організації несуть відповідальність за необґрунтовану відмову укласти договір обов'язкового медичного страхування, несвоєчасне внесення платежів зі сплати послуг ме­дичної установи, невиконання умов договору медичного страху­вання. Якщо страхова медична організація не відповідає обґрун­тованим вимогам застрахованого, він має право розірвати з нею договір страхування й укласти його з іншою страховою медич­ною організацією.

Головне призначення страхової медичної організації в системі обов'язкового медичного страхування полягає в тому, щоб при оплаті рахунків медичних установ контролювати якість наданих ме­дичних послуг і їх відповідність медико-економічним стандартам.

Під якістю медичної допомоги слід розуміти виконання меди­чним персоналом професійних функцій, ефективне використання ресурсів, ступінь ризику для застрахованих (небезпека травми або захворювання внаслідок медичного втручання), задоволе­ність пацієнта медичним обслуговуванням. Для контролю за які­стю медичних послуг у страхових медичних організаціях, як пра­вило, створюються спеціальні експертні комісії, які мають перевіряти в медичних установах правильність установленого ді­агнозу, лікування тощо. Коли в результаті перевірки виявляться порушення з боку медичної установи, то до неї можуть бути за­стосовані певні санкції. Крім того, страхова медична організація може замінити медичну установу, в якій обслуговується застра­хований. Отже, страхові медичні організації захищають права та інтереси громадян при одержанні ними медичної допомоги згід­но з програмами обов'язкового медичного страхування.

Страхова медична організація може бути створена в будь-якій організаційно-правовій формі. Однією з цих форм є акціонерна форма. Акціонерна форма організації страховика дозволяє йому сконцентрувати в себе значні фінансові ресурси і забезпечує діє­вий контроль за діяльністю страхових організацій та медичних установ. Водночас, у Західній Європі саме акціонерна форма створення страхових медичних організацій виявилась найбільш непопулярною, оскільки під час здійснення діяльності у сфері охорони здоров'я важко розраховувати на сталі прибутки. У Ні­меччині, навпаки, ця форма посідає значне місце. При цьому за­конодавство Німеччини зобов'язує страхові медичні організації значну частину прибутку передавати на користь клієнтів.

Страхові медичні організації здійснюють свою діяльність на основі договорів про співробітництво із медичними установами.

У системі обов'язкового медичного страхування страховиком можуть бути і фонди обов'язкового медичного страхування, які являють собою самостійні державні некомерційні фінансово-кредитні установи, створювані для реалізації державної політики в галузі медичного страхування. Такі фонди створюються на державному і територіальному рівнях.

Страхувальниками в системі обов'язкового медичного стра­хування для працюючого населення є роботодавці (підприємства, установи, організації; селянські (фермерські) господарства; осо­би, котрі здійснюють індивідуальну трудову діяльність; особи які займаються підприємництвом без створення юридичної особи; громадяни, які мають приватну практику у встановленому порядку; громадяни, які використовують працю найманих працівників у осо­бистому господарстві; для непрацюючого населення (дітей, шко­лярів, студентів денної форми навчання, пенсіонерів, інвалідів, безробітних, що зареєстровані в установленому порядку) — ор­гани державного управління, виконавчої влади, місцеві адмініст­рації.

Застраховані — це громадяни, на користь яких укладаються договори страхування.




Переглядів: 3567 | Додав: FreeDOM | Дата: 14.09.2012 | Коментарі (5)

Переглядів: 1549 | Додав: FreeDOM | Дата: 14.09.2012 | Коментарі (0)

1 2 3 »


Конструктор сайтів - uCoz
Copyright //strakhuvannya.at.ua © 2019