RSS
Страхування

Меню сайту

Пошук

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0


 роль соціального страхування 


Виникнення елементів, а згодом і системи соціального стра­хування, об' єктивно зумовлено розвитком ринкових трудових відносин. З перетворенням основного фактора виробництва — робочої сили — на товар і відповідно заробітної плати — в осно­вне джерело існування для багатьох членів суспільства, виникає особливий вид соціальної незахищеності — ймовірність (ризик) матеріальної незабезпеченості внаслідок втрати заробітку.

Ризик має суспільно-соціальний характер, оскільки визнача­ється соціальними умовами і не залежить від кожної окремої лю­дини. Ризик — це небезпека виникнення непередбачуваних витрат у зв'язку з випадковими обставинами економічної ді­яльності.

 

Поряд із системою оподатковування в Україні діє ще одна за­гальнообов'язкова система — соціальне страхування. Усі під­приємства і приватні підприємці, що використовують найману працю, зобов'язані сплачувати страхові внески на різні види со­ціального страхування.

 

Поняття соціального страхового ризику — одне з ключових у теорії соціального страхування. Під ним у ст. 11 «Основ зако­нодавства України про загальнообов' язкове державне соціальне страхування» від 14.01.98 р. № 16/98-ВР розуміють обставини, внаслідок яких громадяни та члени їх сімей можуть втратити тимчасово або назавжди засоби до існування і потребують, та­ким чином, матеріальної підтримки або соціальних послуг за за- гальнообов 'язковим державним соціальним страхуванням.

 

Категорію соціального ризику докладно досліджував на поча­тку ХХ ст. відомий фахівець у цій галузі М. Вігдорчик, який за­значив: «Страхуванням називається така форма організації взає­модопомоги, за якою ризик відомого нещастя враховується наперед, і пов' язана з цим ризиком матеріальна тяжкість наперед розподіляється між усіма членами організації».

 

Соціальне страхування — це сукупність усіх форм і видів страхування, які мають на меті забезпечення широких мас населення на випадок різних соціальних ризиків. М. Відгор- чик підкреслював, що соціальним страхуванням «охоплюється ризик втрати заробітку», що є першою ознакою соціального страхування.

 

Друга суттєва ознака: соціальне страхування, за його думкою, охоплює робітників, службовців, домашню прислугу, дрібних ремісників, дрібних землеробів, тобто тих, хто страждає від неза­безпеченості існування. Тому якщо до страхування долучався представник роботодавця, то, навіть якби це страхування і мало на меті відшкодування заробітку, воно ніякого відношення до со­ціального страхування не мало б.

 

Деякі автори трактують соціальний ризик значно ширше і від­носять до нього не тільки ризик втрати заробітку, який З. Теттен- бора вважала головним, а й народження дитини, необхідність до­гляду за нею, смерть члена сім' ї тощо.

 

Якщо основною ознакою соціального страхування є соціаль­ний ризик, пов'язаний із втратою або зниженням заробітку чи зумовлений підвищенням витрат із соціально значущих причин, то необхідно відмежувати соціальне страхування від соціального забезпечення.

 

О. Мачульська вказує, що соціальний ризик необхідно розгля­дати як підставу для соціального захисту і соціального забезпе­чення. Дослідниця визначає його як «ймовірну подію, яка настає в результаті втрати заробітку чи іншого трудового доходу, падін­ня рівня життя нижче від позначки прожиткового мінімуму, і за об' єктивними соціально значущими причинами створює необ­хідність соціального захисту населення з боку держави». Отже, оскільки сутність соціального ризику полягає у втраті заробітку чи іншого трудового доходу, то не варто говорити про його наяв­ність у осіб, що не мають роботи і заробітку.

 

Якщо розглядати соціальний ризик у такому контексті (як це робить О. Мачульська), то до сфери соціального страхування входять усі категорії осіб, які потребують соціального забезпе­чення. За такого підходу не простежуються відмінності між соці- альним страхуванням і соціальним забезпеченням та соціальною допомогою.

Розглядаючи предмет та принципи соціального забезпечення, вчені не завжди їх пов'язують із залежністю системи соціального забезпечення від зміни суспільно - політичного устрою та економічних умов.

 

Складається враження, що в уяві деяких фахівців економіка і державний устрій існують самі по собі, а соціальне забезпечення, , живе своїм, незалежним не від кого життям. Ігнорування залежності обсягу соціальних виплат та послуг від попереднього вкладу їх одержувача - індивідуальних внесків до системи соціального забезпечення - на практиці може породжувати (і породжує) груповий егоїзм та безграничні зазіхання, особливо тих, хто ближче стоїть до "розподільчого корита", на розмір пенсій, соціальних допомог та різні види обслуговування.

 

Україна на початку ХХІ століття перебуває у стані реформування своєї економіки, політичних і суспільних відносин. В економіці головною метою є перехід від адміністративно - командної системи до багатоукладної ринкової системи. В політиці мова йде в основному про побудову демократичного, вільного громадянського суспільства з плюралістичною партійною структурою.

 

Ці глибокі і далекоглядні перетворення приведуть до необхідності відповідним чином пристосувати і систему соціального забезпечення до вимог демократичного суспільства з ринковою економікою.

 

Ринковій економіці притаманна така риса як самостійність особистості у прийнятті індивідуального рішення про те, яким чином ця особистість приймає участь в економічному процесі і як вона облаштовує своє життя. Свобода жити відповідно до власних уявлень, проте пов'язана з відповідальністю за індивідуально прийняте рішення, що тягне за собою як позитивні, так і негативні наслідки. Особиста свобода в прийнятті рішень і особиста відповідальність за їх наслідки обумовлюють один одного. Таким чином, кожна людина перш за все сама несе відповідальність за себе.

 

Але це не означає, що і суспільство не бере на себе відповідальності за кожну особу щодо компенсації того прибутку, що втрачається або зменшується тимчасово чи перманентно внаслідок різних ризиків, які породжуються здебільшого зовнішніми і незалежними від фізичної особи обставинами. Таким чином, в протилежність принципу власної відповідальності індивіда якраз високо розвинуті суспільні системи виробили правила та соціально-етичні зобов'язання суспільства щодо соціального захисту індивіда в складних для нього ситуаціях.

 

Тому ринковій економіці притаманна риса як власної відповідальності індивідуума за формування умов свого життя, так одночасно і риса солідарного соціального страхування від небезпеки, що загрожує існуванню самої людини. До таких ризиків, які вважаються небезпечними для існування людини і які охоплюються системою соціального страхування в країнах з ринковою економікою, відносяться: хвороба, безробіття, старість, інвалідність, смерть (годувальника), нещасний випадок на виробництві. Пенсії після виходу у відставку також розглядаються загалом як соціальне страхування, хоча вони мають тенденцію до поєднання декількох цілей і принципів, що виходять за межі соціального страхування.

 

Система виплати пенсій та соціальної допомоги за характером своєї діяльності покликана надавати особисту підтримку застрахованим особам та їх утриманцям. Проте фундамент та сила цієї системи кореняться у національній економіці, на яку соціальна політика справляє зворотну вторинну дію. Цілком очевидно, що рівень пенсій та допомог повинен встановлюватись реалістично, в залежності від економічних можливостей, в противному разі очевидним стане конфлікт між зростаючими потребами та наявними ресурсами.

 

Серед українських фахівців і політиків немає єдиної думки щодо змісту та співвідношення понять "соціальне забезпечення" та "соціальне страхування". Часто ці поняття ототожнюються, тоді як насправді це не одне і теж. Тому є необхідність більш детально зупинитися на визначенні цих понять.

 

Термін "соціальне забезпечення" вперше був використаний в законодавстві Сполучених Штатів Америки в Законі про соціальне забезпечення 1935 року[1]. Цей термін був також застосований в документі, що отримав назву "Атлантична хартія" 1941 року. Дещо пізніше Міжнародна Організація Праці (МОП) прийняла цей термін для постійного використання, оцінивши його, як "простий і доступний для розуміння всіма одного з всеохоплюючих виразів та самих глибоких сподівань людей всього світу"[2].

 

Відповідно до кодифікації МОТ, сучасне розуміння терміну "соціальне забезпечення", як системи права, включає такі поняття: соціальне страхування, соціальна допомога, державна допомога, що фінансується за рахунок податків; провіденціальні фонди тощо. Таким чином, термін "соціальне забезпечення" є більш широким поняттям відносно терміну "соціальне страхування". Останнє поняття є складовою частиною першого.

 

Концепція соціального забезпечення населення України, яка була схвалена Верховною Радою України у грудні 1993 року, передбачила такий же, підхід до предмету і співвідношення згаданих понять. Положення зазначеної Концепції наголошують: "система конкретних форм соціального забезпечення населення включає: матеріальне забезпечення шляхом соціального страхування у разі безробіття, тимчасової або постійної непрацездатності та соціальну допомогу непрацездатним і малозабезпеченим громадянам"[3].

 

Конституція України, прийнята парламентом у червні 1996 року, закріпила право громадян на соціальне забезпечення у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок коштів загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення[4]. Таким чином, соціальне страхування можна визначити як систему права, що встановлюється державою, щодо матеріального забезпечення та надання соціальних послуг громадянам у разі настання хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від громадянина причин, старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових коштів, що формуються за рахунок сплати страхових внесків працедавцями та найманими ними працівниками, а також бюджетних асигнувань у випадках, що визначені законом.

 

Існує відмінність між тим чи іншим видом соціального страхування, водночас можна виділити такі загальні елементи та риси соціального страхування:[5]

 

    соціальне страхування фінансується за рахунок внесків, які зазвичай солідарно сплачують працедавці та наймані працівники, при можливому участі держави у формі внесків за певні категорії працівників, що визначені законом, або дотацій за рахунок загальних податків;

    обов'язкова участь працівників з деякими виключеннями;

    внески акумулюються у спеціальних фондах, за рахунок яких виплачуються пенсії та допомоги;

    надлишок коштів у фонді, що не використані для виплати пенсій або допомоги, інвестується для отримання додаткового доходу;

    особисте право на пенсію чи допомогу гарантується наявним обліком внесків без застосування процедури перевірки доходів або нужденності;

    розмір внеску та виплати часто залежить від того, скільки застрахована особа заробляє або заробляла раніше;

    страхування від трудового каліцтва зазвичай повністю фінансується за рахунок працедавця при можливій участі держави за рахунок загальних податків.

 

Таким чином, поняття соціального страхування охоплює різні види обов'язкового (примусового) суспільного (державного) страхування населення від різних видів соціальних ризиків, що часто викликаються об'єктивними обставинами і пов'язані з втратою роботи, працездатності та доходів. Отже, соціальний ризик можна визначити як вірогідність настання матеріальної незабезпеченості внаслідок відсутності задовільного заробітку через соціально значимі причини.

 

Предметом соціального страхування є економічні та соціальні відносини, що складуються у суспільстві в процесі створення системи колективного забезпечення та реалізації соціальних прав людини на базі національної юрисдикції щодо захисту населення від різних соціальних ризиків в умовах ринкової економіки. До важливих ризиків можна віднести: народження дитини, материнство та дитинство, хворобу, нещасний випадок, виробничу травму та професійне захворювання, смерть годувальника, безробіття, старість, залежність та немічність у похилому віці. Вказані ризики не компенсуються безпосередньо механізмами ринкової економіки, що обумовлює створення державної системи соціального забезпечення та як її складової частини - соціального страхування. Ці ризики повинні покриватися відповідними видами соціального страхування, що забезпечують профілактичні, реабілітаційні та оздоровчі заходи, а також матеріальне забезпечення та медичне (соціальне) обслуговування застрахованого населення. Тому засновником соціального страхування є завжди національна солідарність, на державному рівні воно виступає як основна складова соціальної політики.

 

Матеріальною основою видів соціального страхування виступають відповідні фонди, що відрізняються між собою специфічними рисами функціонального призначення та характерними напрямами використання.

 

Відносини, пов'язані з формуванням та використанням фондів соціального страхування, є складовою частиною суспільних фінансів, вони опосередковують акумуляцію цільових позабюджетних коштів. Шляхом формування та використання фондів соціального страхування відбувається перерозподіл національного доходу, перетворення його відповідної частини в особисті доходи, конкретні блага та послуги. При цьому фаза формування фондів за рахунок специфічних внесків підприємств (працедавців) та працівників відноситься до первинного перерозподілу національного доходу, тоді як використання фондів соціального страхування на принципах національної солідарності відноситься до сфери вторинного перерозподілу доходів. Цей перерозподіл здійснюється як між поколіннями, так і в середині самих поколінь: від багатих - до малозабезпечених, від молодих та працездатних - до осіб похилого віку та непрацездатних, від зайнятих - до безробітних, від здорових - до хворих тощо.

 

Фонди соціального страхування формуються за рахунок трьох джерел: внесків застрахованих осіб, внески страховиків (працедавців, а також держави за осіб, що відбувають строкову службу в армії, знаходяться у декретній відпустці тощо) та державних дотацій (на покриття дефіциту та податкових пільг).

 

Внески застрахованих осіб є по суті цільовим соціальним податком. Ставка внеску встановлюється у відсотках до валового заробітку і вона є пропорційною величиною до цього заробітку, за виключенням високооплачуваних працівників у випадку, коли держава застосовує обмеження на максимальну величину внеску. Це обмеження поширюється і на внесок працедавців. Він сплачується у відсотках не до всього фонду заробітної плати зайнятих, а з розрахункової величини фонду заробітної плати, що не враховує сум, що перевищують встановлену величину обмеження на сплату внесків.

 

Обмеження на сплату внесків покликано виконувати декілька функцій. По-перше, стимулювати працівників не приховувати свій заробіток від сплати соціального податку, а працедавців не ухилятися від сплати внесків, що характеризує вихід з тіньового сектору економіки. По-друге, заохочувати працедавців приймати на роботу більш кваліфікованих спеціалістів, оскільки їхня високооплачувана праця буде відносно дешевшою. По-третє, заохочувати до вкладання грошей до добровільної пенсійної системи. По-четверте, знижувати загальні витрати на робочу силу та, насамкінець, - і це буде по-п'яте, - встановлювати непряме обмеження на розмір пенсій та інших соціальних виплат, оскільки вони повинні обчислюватись на підставі страхового стажу та розміру сплачених внесків.

 

Соціальне страхування, на відміну від соціальної допомоги, є формою соціального забезпечення економічно активних верств населення від різних соціальних ризиків, включаючи і старість. Навпаки, державна соціальна допомога є формою соціального забезпечення непрацездатних і малозабезпечених громадян. Соціальне страхування разом з державною соціальною допомогою та приватним страхуванням соціальних ризиків складають загальну мережу соціальної безпеки населення. Завдяки такій триєдиній системі можна досягнути повного та одностайного охоплення соціальним захистом всього суспільства. Соціальне страхування є обов'язковою, тобто гарантованою державою, системою матеріального забезпечення трудящих і членів їх сімей, що покликана створити рівні можливості щодо отримання певного рівня соціальних гарантій, визначених законом. Воно характеризується такими важливими ознаками:

 

    компенсація соціального ризику та запобігання їх негативних наслідків для застрахованої особи;

    головною умовою одержання права на соціальні виплати є обов'язковість участі застрахованих осіб у формуванні основних страхових фондів;

    тісна взаємозалежність між внесками і обсягом соціальних виплат;

    залучення застрахованих осіб та працедавців до управління фондами та установами соціального страхування.

 

В системі обов'язкового страхування може існувати додаткове добровільне соціальне страхування, що фінансується, як правило, за рахунок застрахованої особи. Додаткове добровільне соціальне страхування покликане забезпечити додатковий рівень матеріального забезпечення та соціальних послуг громадян в порівнянні з обов'язковим соціальним страхуванням. Додаткове добровільне соціальне страхування потрібно відрізняти від приватного страхування, яке також функціонує на основі добровільності. Важливою відмінністю приватного страхування соціальних ризиків від соціального страхування є те, що в приватному страхуванні існує безпосередній зв'язок між внеском окремої особи, ризиком, з яким вона стикається та виплатами і послугами, що вона отримує. Страховий внесок в системі приватного страхування залежить часто, наприклад, від віку людини, виплата дорівнює внеску плюс відсоток від накопичення коштів.

 

В системі соціального страхування вирішальна роль належить грошовим виплатам, що надаються у вигляді пенсії та соціальної допомоги.

 

Пенсія - це довічна гарантована щомісячна грошова виплата для забезпечення громадян в старості при досягненні пенсійного віку, у випадку втрати годувальника, повної або часткової втрати працездатності. Як механізм соціального забезпечення, пенсія є довготерміновим контрактом працівника з відповідною фінансовою установою з метою наближення рівня його доходу до того рівня, який існував під час трудової діяльності. У зв'язку з цим пенсійні виплати прийнято оцінювати коефіцієнтом заміщення, який визначається як відношення розміру пенсії до середньої (останньої) заробітної плати працівника. При аналізі пенсійних систем в цілому по країні коефіцієнт заміщення визначають як відношення середнього рівня пенсії до середнього рівня заробітної плати за той самий період.

 

Величина ресурсів соціального страхування, що направляються на матеріальне забезпечення при настанні страхових випадків, визначається трьома групами факторів: демографічними, економічними та правовими. Демографічні фактори включають: зростання коефіцієнту залежності пенсійної системи, зростання середньої очікуваної тривалості життя, що збільшує витратну частину пенсійної системи. До економічних факторів можна віднести: коефіцієнт зайнятості економічно активного населення, частка безробітних, коефіцієнт заміщення заробітної плати розміром пенсії, умови праці тощо. До правових факторів належать особливості національного правового регулювання у сфері пенсійного страхування, особливо це стосується законодавчого забезпечення відповідності встановлених розмірів виплат розмірам сплачених внесків.

 

Соціальна допомога у сфері соціального страхування - це гарантована грошова виплата у вигляді компенсації за втрачений заробіток при тимчасовій перерві в роботі у зв'язку з непрацездатністю, безробіттям, вагітністю та пологами тощо, а також як компенсація підвищених витрат, зумовлених народженням та похованням.

 

Світова практика накопичила певний досвід щодо визначення рівня забезпечення. Так, Конвенція МОП № 102 передбачає два підходи до визначення рівня забезпечення, не віддаючи ні одному з них будь-яких переваг. Ці підходи можна охарактеризувати як, з одного боку, розміри, які засновані на процентній залежності від заробітної плати (пов'язані із заробітком), з іншого - розміри, що засновані на вартості прожиткового мінімуму.

Перший підхід базується на основному принципі соціального страхування, за яким пенсія та соціальна допомога повинні замінити втрачений заробіток працівника. Тобто розміри пенсій та допомог повинні дозволити людям забезпечити рівень життя, який можна порівняти з тим, що вони мали під час роботи. Звичайно, це не означає відшкодування 100 відсоткової заробітної плати, але нижня межа повинна забезпечити відповідний прожитковий мінімум.

При побудові системи соціального забезпечення потрібно, на нашу думку, використовувати обидва підходи. Виплати, які пов'язані із соціальним страхуванням, доцільно встановлювати в залежності від середньої або попередньої заробітної плати. Що стосується соціальних пенсій чи системи соціальної підтримки, то ці виплати не залежать від втраченого заробітку і вони повинні базуватися на вартості прожитковог


Переглядів: 3567 | Додав: FreeDOM | Дата: 14.09.2012 | Коментарі (5)

Переглядів: 1549 | Додав: FreeDOM | Дата: 14.09.2012 | Коментарі (0)



Конструктор сайтів - uCoz
Copyright //strakhuvannya.at.ua © 2019