Страхування
с економічною категорією і входить до складу фінансово системи держави. Як і
фінансові відносини загалом, страхування зумовлені рухом грошових засобів у
процесі розподілу та перерозподілу грошових до ходів і нагромаджень усіх
суб'єктів виробництва й обміну. Для страхування властиві економічні відносини,
змістом яких є перерозподіл доходів та коштів для нагромадження лише з мстою
відшкодування матеріальних чи інших втрат (здоров'я, працездатності тощо).
Для більш
об'єктивного розуміння сутності категорії страхування доцільно визначити його
теоретичні витоки. Розглянемо деякі визначення економічного змісту категорії
страхування, що трапляються в економічній літературі та страховому
законодавстві з урахуванням як зарубіжного, так і вітчизняного підходів.
Незважаючи на велику кількість робіт, серед науковців і досі немає єдиного
підходу до визначення економічної сутності категорії страхування.
У теорії
страхування є різні концептуальні основи трактування поняття
"страхування", а саме: форма, спосіб, метод, система заходів
попередження збитків, система економічних відносин тощо.
Більшість
визначень категорії страхування в умовах соціалізму мали універсальний характер
і зводились до обґрунтування механізму створення централізованих (резервних)
фондів. Так, у томі 11 Української радянської енциклопедії (1984) дається таке
тлумачення категорії страхування: "Страхування державне — система заходів,
що здійснюється державою з метою створення грошового (страхового) фонду,
призначеного для покриття збитків від стихійного лиха, нещасних випадків тощо.
Страховий фонд складається з внесків окремих організацій і громадян —
страхувальників. Він витрачається на відшкодування збитків, завданих
застрахованому майну, а також на матеріальне забезпечення громадян у разі
настання страхового випадку — обумовленого законом, договором події
страхування". В умовах переходу до ринкової економіки змінюється і
посилюється роль страхування у суспільному відтворенні.
Діяльність
страхової системи за весь період існування колишнього Радянського Союзу була
монополізована державою. Страхова справа була підпорядкована інтересам
державного бюджету, переважали її фіскальні основи, що було однією з важливих
перешкод її розвитку. Держава практикувала примусове та безповоротне вилучення
значних коштів із страхових фондів для покриття бюджетного дефіциту.
Страхування перетворилося в підпорядковану галузь фінансів. За таких умов не
було ні потреби, ні правової бази для дослідження теорії страхування. У той же
час важливою ознакою страхування, яка його істотно відрізняє від категорії
фінансів, є притаманний йому імовірнісний характер відносин. Рух грошової форми
вартості в страхуванні залежить від ступеня ймовірності завдання збитку в разі
настання страхових подій.
У
зарубіжній теорії страхування трактується в абстрактній формі, що забезпечує
незмінність сутності цієї категорії в різних умовах розвитку суспільства. Це
пояснюється об'єктивним існуванням страхування як економічної категорії,
природа і сутність якої не залежать від політичної чи економічної системи. Суть
страхування трактується, виходячи з того, кому воно відшкодовує збитки або
потреби і чиї інтереси задовольняє. Найпоширенішими серед таких теорій є:
теорія страхування як відшкодування майбутнього збитку від випадкових та
непередбачуваних подій; теорія страхування як задоволення майнових потреб, що
виникають у результаті випадкових подій.
Багато
вітчизняних авторів трактує страхування як економічні відносини з приводу
утворення страхового фонду за рахунок внесків (платежів) юридичних та фізичних
осіб до спеціалізованих цільових фондів, що призначаються для виплати
страхового відшкодування і страхового забезпечення у заздалегідь обумовлених договорами
страхування розмірах при настанні застережених договором подій, що призвели до
майнового збитку, втрати прибутку або матеріальної відповідальності особи, яка
уклала договір.
Страхування
розглядається ще як: дійовий інструмент управління ризиками, попередження їх
настання та зниження їхніх негативних наслідків, я? ефективний механізм захисту
юридичних і фізичних осіб, як спосіб забезпечення виконання зобов'язань,
прийнятих сторонами під час складання страхової угоди.
Характерні ознаки страхування:
1) розглядається як один із способів відшкодування за
рахунок резервів збитків юридичних і фізичних осіб, спричинених несприятливими
обставинами (страховими подіями, ризиками);
2) відображає відносини з приводу формування і використання
колективних страхових фондів за рахунок страхових внесків;
3) посідає проміжне місце між фінансами суб'єктів
господарювання та державними фінансами.