Страхування
Утвердження України як правової держави з соціально орієнтованою ринковою економікою створило об’єктивні передумови системного реформування державної системи соціального забезпечення населення та розвитку системи соціального страхування як найважливішої організаційно-правової форми соціального забезпечення за умов ринкових перетворень у суспільстві.
Система соціального страхування склалася в СРСР ще в період непу, проте згодом була деформована, втратила основні ознаки страхових відносин та фактично перетворилась в елемент податкової системи. У 30-х роках вона повністю злилась із Державним бюджетом, що й стало підставою визначення такої форми страхування як соціального забезпечення, яке в соціально-економічній системі централізованого планування було монопольною організаційно-правовою формою соціального захисту і здійснювалось за рахунок Державного бюджету. Страхові внески підприємств не мали страхового характеру та не базувались на оцінці соціальних ризиків. "Одержавлення" соціального страхування було наслідком того, що головним власником засобів виробництва, а отже, роботодавцем, виступала держава, а тому економічна та фінансова відповідальність щодо забезпечення соціальних ризиків покладалась на неї. Закономірним було також об’єднання коштів соціального страхування з Державним бюджетом – створення в такий спосіб єдиної страхової бази для всіх видів ризику.
За сучасних умов в Україні, коли функції власника, роботодавця переходять і до нових суб’єктів (приватних, колективних власників) соціально-трудових відносин, система соціального забезпечення потребує глибокої трансформації в напрямі максимальної відповідності вимогам ринкової економіки. Страхова система соціального забезпечення повинна базуватись на відносинах найманої праці та різних форм власності, на реальній вартості робочої сили. Переорієнтація вже існуючих та поява нових завдань соціальної політики держави зумовлюють якісні та кількісні зміни у сфері соціального страхування, що своєю чергою потребує нових теоретичних досліджень. Свіжого погляду заслуговують традиційні постулати теорії соціально-страхових відносин.
Актуальність наукових досліджень цієї проблеми також зумовлена прийняттям у кінці 90-х років численних законів про соціальне страхування (Основ законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування та низки спеціальних законів, які врегульовують відносини щодо окремих видів соціального страхування).
Теоретичні основи соціального страхування були предметом дослідження багатьох учених і не лише правознавців.
Свого часу (ще у 20-х роках) соціально-економічні та правові основи соціального страхування як однієї з організаційно-правових форм соціального забезпечення досліджувались у працях таких відомих вчених як Н.А. Вігдорчик, Л.В. Забєлін.
Згодом правові проблеми соціального страхування були предметом дослідження вчених – представників радянського періоду розвитку права соціального забезпечення, зокрема, В.С. Андрєєва, К.С. Батигіна, А.Д. Зайкіна (теоретичні основи соціального страхування в СРСР) [1; 2; 3], Є.І. Астрахана (принципи системи соціального страхування робітників і службовців) [4], А.Н. Єгорова (принципи системи соціального страхування колгоспників) [5], І.М. Сироти (правове регулювання соціального страхування членів колгоспів) [6].
Серед сучасних вітчизняних учених окремі проблеми соціального страхування досліджувались у статтях В.М. Андріїва (історія становлення соціального страхування), Н.Б. Болотіної, Я.І. Безуглої (окремі питання теорії соціального страхування) М. Боднарука (деякі аспекти правовідносин загальнообов’язкового державного соціального страхування), Б.С. Стичинського (проблеми удосконалення правового регулювання соціального страхування). Ґрунтовному аналізу правових основ становлення соціального страхування в Україні присвячене дисертаційне дослідження І.О. Гуменюк [7]. Економічні аспекти соціального страхування розглядались у працях Ю.І. Павленка (досвід світових систем соціального страхування для України), Т.А Федорова (основи соціальної страхової діяльності).
Незважаючи на підвищений інтерес учених до проблем соціального страхування, в Україні (та й, зрештою, в зарубіжній галузевій літературі) до цього часу немає теоретичних обґрунтувань дефініції, правових ознак, юридичного значення, принципів соціального страхування.
Соціальне страхування є різновидом страхових відносин, які становлять предмет фінансового та цивільного права. Разом з тим воно наділено певними особливостями, притаманними йому як інституту права соціального забезпечення. Відтак головною метою цієї статті є визначення правових ознак, а на їхній основі – поняття соціального страхування за правом соціального забезпечення.
Страховий захист у системі соціального забезпечення – це сукупність розподільчих і перерозподільчих відносин з приводу відшкодування збитків та надання допомоги непрацездатним з огляду на фактор соціального ризику.
Соціальні ризики як підстава для соціального забезпечення – це закріплена законодавством та визнана суспільством соціально значущою обставина об’єктивного характеру, з настанням якої громадяни (члени їхніх сімей) можуть втратити тимчасово або назавжди засоби до існування чи потребують додаткового матеріального забезпечення, проте не можуть самостійно їх уникнути. Соціальними ризиками в системі соціального страхування є: досягнення пенсійного віку; безробіття (часткове безробіття); нещасний випадок на виробництві та професійне захворювання, які спричинили втрату працездатності; хвороба застрахованої особи та випадки, прирівняні до неї; вагітність та пологи; народження дитини; смерть особи.
Зміст страхового захисту в усіх суспільних відносинах у природному, економічному, соціальному, юридичному, міжнародному аспектах досить ґрунтовно розкрили В.Д. Базилевич та К.С. Базилевич [8, с.12-13].
З позицій природних інтересів суспільства та окремих його громадян страхування виникло як засіб збереження благополуччя за настання випадкових, непередбачуваних, а також передбачуваних, але небажаних і таких, яких не можна уникнути, випадків з метою розподілу заподіяних окремим громадянам збитків між багатьма іншими членами суспільства, щоб полегшити тягар потерпілих.