RSS
Страхування

Меню сайту

Пошук

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0


 договір страхування 


1. За договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову ви­плату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

1. Однією із специфічних особливостей цивільних відносин є наявність вели­кі кількості різноманітних ризиків, які супроводжують реалізацію та здійснення цивільних прав його суб'єктами. Серед них можна назвати, наприклад, ризик випадкової загибелі чи пошкодження речі (ст. 323 ЦК), ризик втрати того чи іншого блага, підприємницькі ризики тощо. Дня усунення несприятливих майнових наслідків реалізації цих ризиків може застосовуватися страхування.

В чинному законодавстві надаються легальні (нормативні) визначення по­няття страхування. Так, відповідно до ст. 1 Закону України «Про страхування» під ним розуміється вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юри­дичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів. ГК України дає визначення страху­вання як господарської діяльності, пов'язаної із наданням господарських послуг (ч. 4 ст. 333, ст. 352).

Відносини страхування регулюються великою кількістю нормативно-правових актів. Основним актом щодо регулювання страхових відносин є ЦК. Норми про страхування містяться у ГК (статті 333,352—355), КТМ України (статті 239— 276), Законі України «Про страхування» та ряді інших актів цивільного законодавства.

2. Коментована стаття дає визначення поняття договору страхування, яке дещо відрізняється від поняття, яке дається у ГК та Законі України «Про страхування». Договором страхування згідно із ст. 354 ГК є договір, за яким страховик зобов'язується у разі настання страхового випадку здійснити страхову ви­плату страхувальнику або іншій особі, визначеній страхувальником у договорі страхування, а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у виз­начені строки та виконувати інші умови договору. Відповідно до ст. 16 Закону України «Про страхування» під договором страхування розуміється письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу,виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові пла­тежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Взагалі відносини вважаються страховими тільки за наявності таких еле­ментів: майнового інтересу, який підлягає захисту; події, на випадок настання якої проводиться захист; грошових коштів, за допомогою яких здійснюється захист; плата за захист. Зважаючи на це, при визначенні договору використовується ряд понять, які притаманні тільки відносинам страхування: страховик (ст.984 ЦК), страхувальник (ст. 984 ЦК), страховий випадок (ст. 982 ЦК), страхова виплата (ст. 990 ЦК), страховий платіж (ст. 982 ЦК).

За юридичними ознаками договір страхування слід визнати реальним, взаємним, оплатним. Реальність його полягає у тому, що він вважається укладеним, тобто таким, що породив правові наслідки як юридичний факт, з моменту." вчинення певної дії, а саме: внесення першого страхового платежу (ст. 983 ЦК). Взаємність договору страхування визначає наявність прав та обов'язків в усіх сторін договору, як у страховика, так і у страхувальника (статті 988, 989 ЦК). Оплатність договору страхування полягає у здійсненні плати за послугу, яка виступає метою договірних зобов'язань із страхування. Здійснення страхової виплати у разі настання страхового випадку не вказує на відплатність договору, а є виразом основної суті договірних відносин страхування.

3. Договірне зобов'язання із страхування може виступати самостійним цивільним правовідношенням, а інколи доповнювати інше. Так, ЦК у ряді статей визнає наявність відносин із страхування як додаткового, допоміжного зобов'язання. Це стосується страхування предмета застави (ст. 581 ЦК, ст. 10 Закону України «Про заставу», ст. 8 Закону України «Про іпотеку»), страхування товару за договором купівлі-продажу (ст. 696 ЦК), страхування ризику невиконання платником ренти своїх обов'язків за договором ренти (ч. З ст. 735 ЦК), страхування предмета договору найму (оренди) (ст. 771 ЦК), страхування транспортного засобу у випадку укладення договору найму останнього та цивільно-правової відповідальності, зумовленої його використанням (ст. 802 ЦК), страхування вантажів, пасажирів і багажу (ст. 927 ЦК), страхування об'єкта будівництва (ст. 881 ЦК), страхування речі, прийнятої на зберігання у ломбард (ч. З ст. 967 ЦК), страхування майна комітента за договором комісії (ч. З ст. 1021 ЦК). Ряд положень щодо страхування міститься у ГК. Так, наприклад, вантажовідправник за договором перевезення вантажу має право застрахувати вантаж (ч. З ст. 308 ГК), а страхування ризиків є однією з істотних умов договору будівельного підряду (ч. 5 ст. 318 ГК) та ін. Положення про страхування визнається істотною умовою договору оренди державного та комунального майна (ст. 10 Закону України «Про оренду дер­жавного та комунального майна»), концесійного договору (ст. 10 Закону України «Про концесії»), угоди про розподіл продукції (ст. 9 Закону України «Про угоди про розподіл продукції») тощо.

Інколи цивільно-правові норми прямо чи опосередковано визначають інститут страхування як спосіб забезпечення виконання зобов'язань, хоча у загальних положеннях про зобов'язання не називають його таким (наприклад, ч. З ст.735 ЦК, ст. 309 КТМ). Це зумовлено тим, що страхування, як правило, не ви­користовується як спосіб забезпечення виконання зобов'язання, а як можливість уповноваженої особи отримати задоволення свого права вимоги, навіть у тому випадку, коли зобов'язана особа не може виконати свого обов'язку.

4. Оскільки неможливо передбачити, наскільки може становити розмір страхової виплати, який належатиме до здійснення виплати страховиком, страхування носить ризиковий (алеаторний) характер. Причому ризикують як страхувальник, так і страховик. Перший — бо сплачує страхові платежі, навіть якщо страховий випадок не настане, другий - оскільки при настанні страхового ви­падку буде вимушений здійснити страхову виплату, навіть якщо вона істотно перевищує кошти, отримані ним від страхувальника.

Договір страхування слід відрізняти від умовного правочину. В останньому права та обов'язки сторін виникають при настанні певної події (ст. 212 ЦК), хоча правочин і вчинений. У договорі страхування права та обов'язки виникають при безпосередньому вчиненні правочину, але предмет певного обов'язку, тобто дія, яка вимагається до вчинення зобов'язаною особою, залежить від настання певної обставини (події). При настанні страхового випадку у страховика не виникає нового обов'язку, адже вже при укладенні договору страхування у нього вже виникає обов'язок здійснити страхову виплату. При настанні страхового випадку страховик лише виконує той обов'язок, який первісно був закладений у зміст договору при його укладенні.

 

 Договір страхування — це угода двох або кількох осіб, яка спрямована на встановлення, зміну або розірвання між ними правових зв’язків (прав і обов’язків).

 

Такий договір виконує дві основні функції. По-перше, це — юридичний факт, з яким норми права пов’язують виникнення (а також зміни і припинення) зобов’язань. Відповідні зобов’язання, оскільки вони виникають на підставі договору, називаються договірними. Кожне зобов’язання відбиває певні правовідносини. Це означає, що договір як угода сторін є юридичним фактом, на підставі якого виникають договірні зобов’язання і правові відносини.

 

По-друге, оскільки сторони договору не лише встановлюють між собою правовий зв’язок, а й тією чи іншою мірою визначають його зміст, то договір є ще й засобом регулювання відносин, формування умов, на яких будується правовий зв’язок його учасників.

 

Згідно із Законом України «Про внесення змін до Закону України "Про страхування”» договір страхування є письмовою угодою між страховиком і страхувальником, за якою страховик бере на себе зобов’язання в разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату або відшкодувати збиток у межах страхової суми страхувальникові чи іншій особі, на користь якої укладено договір страхування (надати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов’язується сплачувати страхові платежі у визначені терміни та виконувати інші умови договору.

 

Зміст договору як юридичного факту визначається сукупністю його умов. Визначення змісту договору має велике практичне значення, оскільки від цього залежать особливості виникнення прав і обов’язків, можливість належного виконання зобов’язань.

 

Як передбачено цивільним законодавством, договір вважається укладеним, якщо між сторонами в належній формі досягнуто угоди за всіма її істотними умовами.

 

Істотними є умови про предмет договору, умови, які законодавством визнані суттєвими або необхідними для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.

 

Отже, під істотними умовами договору розуміємо умови (пункти), передбачені як обов’язкові норми права, що регулюють конкретні договірні відносини. До таких умов договору страхування, крім предмета страхування і розміру страхового внеску (премії), належить умова, що стосується страхового випадку. Події, визначені як страхові випадки, що тягнуть за собою виплату страхових сум, мають бути чітко зафіксовані в договорі й погоджені сторонами.

 

Нині на практиці застосовуються розроблені страховими організаціями (компаніями) умови (правила) з різних видів особистого і майнового страхування, що відбивають діловий імідж і фінансово-підприємницькі можливості страхувальників.

 

Цими умовами і правилами часто визначається весь комплекс істотних (та інших) умов, які становлять зміст страхового договору. Угода сторін зводиться, по суті, до прийняття умов договору або до відмови від укладення договору страхування на запропонованих страховиком умовах і конкретизації окремих пунктів (розмір страхової суми, строк і т. ін.) в індивідуальних договорах страхування.

 

На ринку страхових послуг поширюється «продаж страхових полісів», в яких усі умови страхового договору передбачені в односторонньому порядку страховиком. Придбавши такий поліс, страхувальник «погоджується» із запропонованими умовами.

 

Проте хоча визначальною ознакою договору є угода сторін, для деяких цивільно-правових договорів самої лише такої угоди замало. Потрібно виконати ще певні дії, наприклад передати речі, гроші, сплатити внески, після чого договір вважається укладеним. Такі договори іменуються реальними (на відміну від консенсуальних). До них належить договір страхування, який набирає чинності з моменту сплати страховиком першого страхового внеску (якщо договором або законом не передбачено інше). Договори страхування укладаються за правилами страхування. Факт укладення договору страхування може засвідчуватися страховим свідоцтвом (полісом, сертифікатом), що є формою договору страхування.

 

Правове значення страхового полісу (свідоцтва) полягає в тому, що він поєднує в собі функції документа, який згідно з вимогами законодавства надає договору письмової форми, засвідчує згоду страхувальника на пропозицію страховика укласти договір і є доказом укладення страхового договору.

 

Отже, законодавство тлумачить страховий поліс лише як можливий доказ факту укладення договору страхування, до того ж із доданням правил страхування.




Переглядів: 3567 | Додав: FreeDOM | Дата: 14.09.2012 | Коментарі (5)

Переглядів: 1549 | Додав: FreeDOM | Дата: 14.09.2012 | Коментарі (0)

1 2 3 »


Конструктор сайтів - uCoz
Copyright //strakhuvannya.at.ua © 2019