RSS
Страхування

Меню сайту

Пошук

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0


 етапи розвитку страхування 


Значного розвитку страхування набуло у Стародавньому Римі, передбачаючи взаємодопомогу членам римських професійних корпо-рацій, колегій, спілок на випадок захворювання, каліцтва, смерті (для виконання культових обрядів, установлення пам'ятників, допомоги сім'ям, що втратили годувальника тощо). На відміну від первинних форм страхування, які не передбачали попереднього нагромаджен-ня страхового фонду, але зобов'язували відшкодувати збитки спіль-но у порядку їх перерозподілу між певною спільнотою, страхування у Стародавньому Римі ґрунтувалося на обов'язковості регулярних платежів, що давало змогу акумулювати грошові засоби та створюва-ти страховий фонд до настання небажаного (страхового) випадку. Ці засоби мали суворо цільове призначення, їх не можна було викорис-тати, скажімо, на погашення боргу і т. ін., їх міг отримати тільки спад-коємець за заповітом, а не за законом, оскільки лише особа, визначена тим, хто заповідав, здатна найліпше використати грошові страхові засоби за цільовим призначенням. І хоч римське право регламенту-вало належність рабовласнику результатів усіх угод, укладених його рабом, господар не мав права на привласнення його (раба) страхової суми.

Середньовічне, або гільдійно-цехове, страхування спершу було досить схожим на страхування у професійних колегіях та спілках. Воно ґрунтувалось на наданні взаємодопомоги без попе-реднього переліку страхових подій та розмірів виплати за ними.

 

Модуль У міру розвитку гільдійно-цехове страхування запровадило ре-гулярні внески, встановило перелік страхових випадків, за яких передбачалося відшкодування збитків з урахуванням ступеня ризику, конкретизувалися форми та розмір страхових виплат. У цей період формується поділ страхування на майнове та осо-бисте. Майнове страхування було покликане відшкодовувати збитки, що виникали внаслідок стихійного лиха, пограбування, а також банкрутства (розорення) члена гільдії незалежно від при-чини. Особисте страхування передбачало грошові виплати в разі смерті, хвороби, каліцтва тощо.

 

Цікавою ознакою середньовічного страхування було зобов'язання членів гільдійної або цехової каси сприяти один одному в обмеженні збитків, спричинюваних пожежами, стихій-ними лихами, грабунками тощо. Недбале ставлення до охорони майна позбавляло права на отримання страхового відшкодуван-ня.

 

Крім того, в межах середньовічного страхування відбулося відо-соблення таких страхових фондів, які обслуговували не тільки чле-нів страхової організації, а й сторонніх осіб. Це фонд для вдів, сиріт і т. ін.

 

І, зрештою, так звані родові та общинні взаємодопомоги, різно-манітні державні страхові заходи, що зародилися і застосовувалися в цей історичний період, можна розглядати як прообраз ринкових форм страхування.

 

У нашій державі назріли передумови для наступного етапу розвитку страхового ринку. Цей етап передбачає становлення та розвиток товариств взаємного страхування як одного з елементів вітчизняної страхової системи. Оскільки комерційна сторона стра-хування ставить на чільне місце прибутковість страхових операцій і диверсифікацію тимчасово вільних коштів страхових фондів стра-ховика, то вона витісняє на другий план справжнє значення страху-вання для суспільства. Адже страхові організації як спеціалізований суб’єкт економіки існують тому, що спроможні виконувати соціаль-ну функцію перерозподілу природних, економічних, техногенних і антропогенних ризиків між господарюючими суб’єктами та людьми і забезпечувати відшкодування збитку, спричиненого настанням страхового випадку.

 

Зараз із різних причин «чистим страхуванням» займається не-велика кількість страховиків. Цьому заважає, по-перше, відсутність

 

Страхування в запитаннях та відповідях

 

професійної компетенції для належної оцінки взятого на страхуван-ня ризику і техніки страхування та кваліфікованої технічної оцінки можливих збитків. По-друге, більшість суб’єктів підприємницької діяльності зміст і призначення страхування сприймають певною мірою абстрактно, несформований страховий менталітет. І лише реальні катастрофи, які миттєво призводять до втрат величезної кількості матеріальних і трудових ресурсів, спонукають замисли-тись над пошуком ефективних способів страхового захисту за нових умов господарювання. По-третє, мінімальні джерела, нереальні ко-шти, їх дефіцит, криза неплатежів та інші фактори перешкоджають активно включатися в процес страхування багатьом господарюю-чим суб’єктам та громадянам. По-четверте, нерозвинутість вітчиз-няної страхової системи, зокрема таких їх організаційних форм, як товариства взаємного страхування, страхові кооперативи, кептиви.

 

Страхування є предметом діяльності страховиків як суб’єктів підприємницької діяльності і дає змогу одержати прибуток. Це є основною метою діяльності страховика у формі акціонерного то-вариства: засновники формують капітал страхового підприємства, розцінюючи свої інвестиції як ефективну форму вкладення коштів і передбачаючи за підсумками діяльності цього підприємства одержа-ти доходи. Комерційні засади в організації страхової справи призво-дять до різних наслідків. Можна стверджувати, що мета – одержан-ня прибутку внаслідок страхової діяльності – є великим стимулом ефективного здійснення страхової справи. З іншого боку, отриман-ня прибутку є об’єктивним фактором, який спричинює зростання цін на страхові продукти для клієнтів страхових компаній.

 

Для того щоб дати відповідь, чи дійсно існують інші організа-ційні розкладки збитку суб’єктів господарювання і громадян, діяль-ність і рід занять яких пов’язані з можливим впливом тотожних за характером і наслідками страхових ризиків, необхідно зробити ре-троспективний аналіз.

Становлення України як самостійної демократичної держави не могло не зумовити створення і розвиток страхового ринку. Процес демонополізації економіки, який охопив усі галузі економіки, одразу ж позначився і на такій сфері суспільних правових відносин, як страхування. Усунення монополії держави при вирішенні юридичних та економічних питань страхової справи і поява недержавних страхових компаній створили необхідну базу для організації ринкових відносин у страховій діяльності й передумови формування страхового ринку України.

У розвинених країнах страхування є одним із найважливіших секторів національної економіки і забезпечує перерозподіл 8-12 % валового внутрішнього продукту. Загальний обсяг надходжень до бюджетів цих країн від страхової галузі порівнянний з обсягом відповідних надходжень від банківської системи. Акумульовані через страхування грошові кошти є джерелом великих інвестицій.

Зародження й розвиток страхового ринку України — процес, що має багато спільного з аналогічними процесами в інших постсоціалістичних країнах. Досліджуючи питання розвитку страхового ринку в Україні упродовж 15 останніх років, можна дійти висновку, що його роль недооцінювалася. Лише протягом останнього часу цій сфері приділяється належна увага. Сьогоднішній стан ринку можна охарактеризувати як початок періоду зростання, незважаючи на те, що обсяги ринку порівняно з країнами Східної та Західної Європи незначні.

Розвиток страхового ринку України, на нашу думку, можна умовно поділити на кілька етапів.

Перший етап (1991—1995роки) — це період створення і прийняття перших законодавчих актів із регулювання діяльності на страховому ринку. Розвитку страхових компаній сприяло прийняття Декрету Кабінету Міністрів України "Про внесення змін і доповнень у Закон України "Про банки і банківську діяльність" від 26 квітня 1993 року № 38-93, що забороняв комерційним банкам діяльність у сфері страхування, та Декрету "Про страхування" від 10.05.1993 року.

Динаміка зростання чисельності страхових організацій в Україні за цей період характеризується такими показниками: 1991 рік - 28, 1992-ий - 171, 1993-ій - 455, 1994-ий - 616, 1995 рік - 655 страхових компаній.

Водночас кількісне зростання страхового ринку в Україні не перейшло на цьому етапі в якість, не були визначені чіткі напрямки розвитку ринку, не було відповідної методологічної бази та кваліфікованих кадрів. Не проводився ефективний державний нагляд і ліцензування (до 1993 року) страхової справи. Незважаючи на те, що в 1993 році було створено державну структуру у сфері регулювання страхового ринку - Укрстрахнагляд, переломного етапу в розвитку страхового ринку, контролі за діяльністю страховиків тощо не відбулось. Більшість страхових компаній були неплатоспроможні.

До 1995 року багато страхових компаній працювали за принципом піраміди (до цього спонукала висока інфляція). Важливим чинником розвитку національного ринку цього часу було створення в Україні філій і представництв московських страхових компаній ("АСКО", "Славія" та ін.), створення власних великих компаній-холдингів ("Саламандра", а також перетворення "Укрдержстраху" у НАСК "Оранта").

Другий етап (1996—2002роки). Значною подією для ринку було прийняття 07.03.1996 року Верховною Радою України Закону "Про страхування". Цей закон, а також близько 20 постанов уряду, 11 інструкцій і нормативних актів, прийнятих за цей період, відбивали потреби перехідного періоду від планової до ринкової економіки, безпосередньо визначали умови діяльності в сфері страхування, де домінуючу роль відігравали недержавні страхові компанії ].

Зросли вимоги до розміру статутного фонду з 5 тис. дол. до 100 тис. дол. Після перереєстрації в 1997 році кількість страховиків значно зменшилась; налічувалося 220 компаній. У 1997 році відбулося падіння реальних обсягів надходжень страхових платежів, що почалося в 1994 році, при цьому зростання становило лише 8,6% від аналогічного показника 1994 року в порівняльних цінах. Дані щодо обсягів надходжень страхових платежів у цьому періоді наведено нижче.

Посилилися вимоги Укрстрахнагляду (з 1998-го до кінця 2001 року Міністерства фінансів України як контрольного органу страховиків) щодо платоспроможності, ліквідності, резервування, структури активів, інвестиційної політики тощо. Страховики, починаючи з 1996 року, зобов'язані були за кожним видом страхування, який вони мали намір здійснювати, розробляти правила страхування та затверджувати їх у контрольному органі. Характерною тенденцією цього етапу було продовження політики обслуговування та встановлення тісніших зв'язків кептивних страховиків і структур, які їх створили.

Третій етап (2002рік і дотепер) — це період переосмислення напрацьованого та перехід до нових стандартів і підходів у регулюванні та розвитку ринку. Значно посилилась конкуренція, професіоналізм у роботі страховиків. З'явився новий регулятор - створена наприкінці 2002 року Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг (далі - ДКРРФП), суворішими стали вимоги щодо капіталізації ринку. Прийнятий у новій редакції наприкінці 2001 року Закон України "Про страхування" встановив нові вимоги до статутних фондів страховиків у розмірі не менше 1 млн. євро для тих, хто провадить ризикові види страхування, та 1,5 млн. євро для страховиків, які здійснюють страхування життя.

Практичним завданням цього етапу є зміцнення системи контролю ДКРРФП та фінансового стану наявних страхових організацій і виведення з ринку страхових послуг нежиттєздатних страховиків, підвищення рівня платоспроможності й капіталізації страхових компаній та якості капіталу, розширення діяльності із залучення коштів населення і підприємств, а також посилення взаємодії страховиків з реальним сектором економіки.




Переглядів: 7112 | Додав: FreeDOM | Дата: 14.09.2012 | Коментарі (13)

Переглядів: 2251 | Додав: FreeDOM | Дата: 14.09.2012 | Коментарі (0)

1 2 3 »


Конструктор сайтів - uCoz
Copyright //strakhuvannya.at.ua © 2024