RSS
Страхування

Меню сайту

Пошук

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0


 особисте страхування це 

Особисте страхування проводиться на випадок смерті страху­вальника (застрахованого), тимчасової або постійної втрати ним працездатності (втрати здоров'я), дожиття страхувальника (застра­хованого) до кінця строку дії договору страхування або до визна­ченої в договорі події. Особливістю цієї галузі є поєднання в її ра­мках усіх видів страхування, що пов'язані зі страховим захистом життя й здоров'я особи, а також додатковим пенсійним її забезпе­ченням. При цьому окремі види належать до довгострокового («накопичувального»), а окремі — до загального страхування. Саме ця особливість зумовлює потребу виокремлення підгалузей особис­того страхування.

Особисте страхування включає три підгалузі. Їх існування пов'я­зане з різною тривалістю договорів страхування і різними обсягами страхової відповідальності (переліком подій, на випадок яких прово­диться страхування). Підгалузями особистого страхування є страхуван­ня від нещасних випадків, медичне страхування, страхування життя. У рамках цих підгалузей виокремлюються види особистого страхування.

 

Особисте страхування

 

·     індивідуальне страхування;

 

·     колективне страхування;

 

·     страхування пасажирів;

 

·     страхування дітей;

 

·     страхування туристів;

 

·     інші види.

 

·     страхування здоров’я на випадок хвороби;

 

·     безперервне страхування здоров’я;

 

·     інші види.

 

·     змішане страхування життя;

 

·     страхування дітей;

 

·     страхування пенсій;

 

·     весільне страхування;

 

·     довічне страхування;

 

·     інші види.

 

Страхування від нещасних випадків

 

Медичне

 

страхування

 

Страхування життя

 

 

      За останні роки на ринку особистого стра­хування України зросла питома вага ризикових короткострокових видів страхування, що передбачають відповідальність за на­слідки нещасних випадків. Зростання пи­томої ваги короткострокових договорів має більше негативних наслідків, ніж позитив­них.    Короткострокові угоди не дають мож­ливості страховику акумулювати грошові засоби з метою довгострокового їх інвесту­вання та отримання прибутку від інвестицій­ної діяльності, який можна було б викорис­тати на здешевлення послуг із страхового захисту та на здійснення повнішого захис­ту інтересів громадян. Отже, це невигідно, з огляду на довгостроковий період ні страхо­вику, ні страхувальнику. Невигідно і з по­гляду інтересів держави ні в страховій, ні в інвестиційній, ні в податковій політиці. Пе­реважна більшість договорів особистого страхування була укладена в колективній формі за рахунок підприємств. Це пояснюється, з одного боку, вкрай низькими індивідуальними доходами переважної більшості громадян України, через що й попит для них на страхові послуги не є першочерговим, а також — недовірою пересічних громадян до страхового захисту як гаранту їхнього добробуту. З другого боку, з погляду інтересів страхувальника-підприємства укладати такі договори було вигідно, оскільки: а) в такий спосіб вони стимулювали своїх працівників за допомогою страхових виплат; б) заощаджували кошти в розмірі нарахувань на фонд оплати праці; в) вирішувалась певною мірою проблема переведення безготівкових грошових засобів у готівку (внески сплачують за безготівковими рахунками, а випла­ти отримують готівкою).

 

Позитивними тенденціями розвитку особистого страхування в Україні є:

 

— збільшення обсягів страхових резервів на один договір;

 

— вирівнювання темпів зростання страхових премій та страхових резервів;

 

— збільшення рівня страхових виплат як свідчення зростання повноти виконання своїх зобов’язань перед страхувальником;

 

— пожвавлення конкуренції між страховими компаніями, які здійснюють особисте страхування.

 

В основі особистого страхування, як і страхування май­на, також лежить замкнутий перерозподіл страхових пла­тежів між учасниками особистого страхування через спеці­альний страховий фонд. Разом з тим, очевидні й розбіжності між ними, тому що об’єктами страхових відносин в особис­тому страхуванні є працездатність, здоров’я, життя  лю­дей тобто воно пов’язане із специфічною стороною вироб­ництва - відтворенням робочої сили. Але цей найважливі­ший чинник виробництва неможливо безпосередньо вира­зити у ціновому виразі, що й визначає особливості особистого страхування.         

 

      На відміну від страхування майна особисте страхування не забезпечує відшкодування матеріальних збитків, а дозво­ляє одержати грошову допомогу застрахованим громадянам або їхнім сім’ям.

 

      Така допомога надається в разі смерті застрахованого члена сім’ї чи втрати ним здоров’я або пра­цездатності. Специфічною формою особистого страхуван­ня є страхування на дожиття, змістом якого є нагромад­ження визначеної страхової суми до кінця дії договору стра­хування. Таке страхування сприяє зміцненню матеріального добробуту населення, дає можливість створювати грошові джерела для додаткового страхового захисту вже досягнуто­го рівня життя.

 

      Враховуючи специфіку об’єктів особистого страхуван­ня, інакше слід оцінювати таку характерну ознаку страху­вання, як надзвичайність виникнення певних подій. Зро­зуміло, не можна передбачити настання таких подій, як нещасний випадок, смерть, втрату працездатності, які ма­ють надзвичайний характер. Але факт дожиття застрахова­ного до певної дати залежно від його віку, стану здоров’я, способу життя тощо можна прогнозувати з певною мірою страхового ризику.

 

      Необхідність особистого страхування зумовлена ризиковим характером процесу відтворення робочої сили в умо­вах зростаючої насиченості виробництва складними техніко-технологічними системами, в умовах погіршення дов­кілля. Все актуальнішою в розвинутих країнах, та й в Укра­їні, стає проблема матеріального забезпечення людей похи­лого віку, питома вага котрих у загальній чисельності насе­лення неухильно зростає.

 

      Таким чином, об’єктивно посилюється потреба у відшко­дуванні втрат у доходах людей у зв’язку з наслідками стра­хових випадків, тобто йдеться про страховий ризик і захист власності та матеріального благополуччя громадян.     Ця по­треба викликає необхідність суспільного страхового захис­ту і матеріалізується в суспільних фондах споживання. В складі їх усе значнішу частку, особливо в країнах з розви­нутими ринковими відносинами, складають фонди соціаль­ного страхування і пенсійні фонди, які становлять зміст соціального страхування.

 

      Зазначимо, що держава не бере на себе повністю задоволення відповідних соціальних потреб людей лише за ра­хунок суспільних фондів споживання. Тому необхідне до­повнення суспільного страхового захисту певною часткою грошових доходів самих трудящих: або за рахунок сімейних заощаджень, або за допомогою особистого страхування як колективної форми страхового захисту.

 

Можна вважати: особисте страхування спрямовано на доповнення соціального страхування. Між ними як формами прояву економічної категорії страхування є взаємозв’язок.

 

Виконуючи аналогічне суспільне призначення, соціальне й особисте страхування мають певні особливості страхового захисту населення. Пенсії та інші виплати, пільги із соціаль­ного страхування й пенсійного забезпечення спрямовані насамперед на те, щоб задовольняти мінімально можливий рівень соціальних потреб населення. Соціальне страхуван­ня проводиться в обов’язковому порядку і регламентується Постановою Кабінету Міністрів України від 2 червня 1993 року № 398 "Питання соціального страхування". Особисте страхування вважається добровільним. Разом з тим, прий­нята постанова правління Фонду соціального страхування України від 16 березня 1994 р. № 25 "Про затвердження порядку та умов добровільного соціального страхування гро­мадян, які займаються підприємницькою діяльністю, засно­ваною на особистій власності та виключно їхній праці, і адвокатів" до добровільного відносить й деякі види соціаль­ного страхування.

 

Взаємозв’язок соціального й особистого страхування зу­мовлює певні особливості в управлінні страховими операція­ми, що викликається різними сферами перерозподілу стра­хових платежів. Соціальне страхування й пенсійне забезпе­чення беруть участь у перерозподілі фінансових ресурсів підприємств та організацій і відповідно управляються спеціа­лізованими державними органами.

 

Особисте страхування пов’язано з перерозподілом індиві­дуальних грошових доходів і проводиться в сучасних умовах як державними, так і недержавними страховими організаці­ями. Обслуговування застрахованих проводиться за  місцем  їхньої  роботи  чи  проживання.

 

     Перестрахування — це система відносин, згідно з якою стра­ховик, приймаючи на страхування ризики, з врахуванням своїх фінансових можливостей частину відповідальності передає на погоджених умовах іншим страховим організаці­ям. Цим переслідується мета створення якомога збалансованішого портфеля страхування, забезпечення фінансової стійкості й рентабельності страхових організацій.

 

      В основі перестрахування лежить договір, за яким одна сторона — цедент передає повністю або частково страховий ризик (групу страхових ризиків певного виду) іншій стороні — перестраховану. Цей, у свою чергу, бере зобов’язання відшкодувати цеденту відповідну частину виплаченого стра­хового відшкодування.

 

      Таким чином, у договорі перестрахування діють дві сто­рони: страхове товариство, яке приймає ризик на свою відповідальність як перестраховик, і страхове товариство, що передає ризик (перестрахувальний ризик).

 

Сама операція, пов’язана з передачею ризику, називається цедируванням ризику, або перестрахувальною цесією. В цьому зв’язку страховика, котрий передає ризик, назива­ють цедентом, а перестраховика, який його приймає, — цесіонарієм.

 

      Можлива й передача ризику, прийнятого даним перестраховиком від цедента, повністю або частково іншому стра­ховому товариству. Наступна передача перестрахувального ризику називається ретроцесією, а страхова компанія, яка передає ризик у перестрахування третьому учаснику, — ретроцедентом. У свою чергу, страхове товариство, що прий­має ретроцедируваний ризик, — ретроцесіонарієм.

 

      Договір перестрахування має декілька специфічних ознак, що випливають з особливостей угоди перестрахування. Однією з них є принцип відшкодування, згідно з яким перестраху­вальник зобов’язаний виплатити цеденту відшкодування пропорційно частці участі, але лише в тому разі, якщо цедент виплатив належне відшкодування застрахованому.

 

      Принцип доброї волі виражається в тому, що страху­вальник зобов’язаний повідомляти страховику до укладан­ня договору страхування і на протязі всього строку його дії про всі суттєві обставини ризику, які стосуються об’єктів страхування, а також ступеня загрози цим об’єктам з боку стихійних лих.

 

      Аналогічні обставини випливають з операцій перестра­хування. Цедент зобов’язаний надати перестраховику пов­ну й достовірну інформацію про цедируваний ризик. Ця обставина має особливе значення для підтримання довго­строкового співробітництва перестраховика з цедентом.

 

      Елементами договору перестрахування є ризик, стра­ховий платіж, страхове відшкодування тощо.

 

      Об’єктом перестрахувальних операцій є майнова ситуа­ція в даному страховому товаристві, котре виступає в ролі цедента. Перестраховик не має ніяких прав чи обов’язків, що випливають з укладених цедентом договорів страхуван­ня. Разом з тим, застрахований не має нічого спільного з операціями перестрахування, підписаними цедентом щодо передачі ризиків. Страховик не зобов’язаний повідомляти страхувальника про свій намір передати взяті ризики повністю або частково в перестрахування.

 

      Основною функцією перестрахування є вторинний роз­поділ ризику, завдяки чому відбувається кількісне й якісне вирівнювання портфеля.

 

Укладаючи договір ексцедентного перестрахування партнери визначають розмір максимальної власної участі страховика в покритті деяких груп ризику. Для цього аналізують статистичні дані й роблять актуарні розрахунки. Максимум власної участі страховика і називається ексцедентом.

 

      Перевищення страхових сум за встановлений рівень (ліміт) власної участі страховика в покритті ризику пере­дається в перестрахування одному або декільком перестраховикам. Таке перевищення страхових сум ризику, переда­них у перестрахування, називається надбанням ексцедента.

 

Договір ексцедентного перестрахування визначає мак­симальний рівень у кожній групі ризиків, які перестраховик зобов’язаний прийняти для покриття. Максимум участі перестраховика в покритті ризику називається кратністю власної участі цедента.

 

При укладанні договору ексцедентного перестрахування вилучаються будь-які ризики, страхова сума яких менша або дорівнює встановленому для даного портфеля обсягу влас­ної участі страховика. І навпаки, ризики, страхова сума яких перевищує власну участь страховика, вважаються перестра­хованими. Відсоток перестрахування буде тим більший, чим вища страхова сума для даного ризику.

 

особисте страхування це ОСОБИСТЕ СТРАХУВАННЯ

Розділ 8. Страхування життя та пенсій

8.1. Страхування життя та його основні види

 

Згідно з класифікацією страхування за об’єктами особисте страхування розглядається як окрема галузь. Особисте страхування має на меті надання певних послуг як фізичним (окремим громадянам, членам їхніх сімей), так і юридичним особам (наприклад, страхування працівників за рахунок коштів підприємств від нещасних випадків). Ці послуги передбачають страховий захист страхувальників (застрахованих) у разі настання несприятливих подій для їхнього життя і здоров’я.

 

Особисте страхування має багато спільного із соціальним страхуванням, і насамперед щодо об’єктів страхового захисту громадян. Проте між особистим страхуванням і соціальним є відмінності. Головна з них стосується джерел формування страхових фондів. В особистому страхуванні ними є переважно індивідуальні доходи громадян, а в соціальному — кошти підприємств, установ, організацій.

 

В особистому страхуванні розглядають такі страхові ризики: смерть страхувальника (застрахованого); тимчасова втрата працездатності; постійна втрата працездатності; закінчення страхувальником (застрахованим) активної трудової діяльності у зв’язку із виходом на пенсію; дожиття страхувальника (застрахованого) до закінчення строку страхування.

 

До підгалузей особистого страхування належать страхування життя (пенсій), страхування від нещасних випадків і медичне страхування. Останні дві підгалузі в економічній літературі об’єднуються під назвою «страxування здоров’я».

 

Здійснення особистого страхування пов’язане з певними труднощами. При його проведенні дуже важко, зокрема, правильно оцінити ті ризики, які приймаються на страхування. Через це таке страхування пов’язане, по суті, із встановленням умовної страхової суми, яка лише наближено відбиває збиток, що його може завдати страховий випадок.

 

Поділ страхування на окремі підгалузі зумовлюється сукупністю ризиків, які вони об’єднують, тривалістю дії договорів страхування, а також порядком накопичення коштів для здійснення страхових виплат. Враховуючи останнє, страхування життя , що характеризується поступовістю такого накопичення протягом дії договору страхування, об’єднує накопичувальні види особистого страхування, а страхування від нещасних випадків і медичне страхування — ризиковані.

 

Ризики, які існують при страхуванні життя, пов’язані з невизначеністю тривалості останнього для кожного окремого страхувальника. Так, коротке життя людини, наприклад годувальника сім’ї, породжує значні проблеми для його дружини й дітей. Тривале життя створює проблему фінансового забезпечення в похилому віці.

 

Страхування життя передбачає відповідальність страхової компанії в разі смерті страхувальника (застрахованого) під час дії договору страхування або дожиття до певного обумовленого в договорі строку. Крім того, в договорі страхування додатково може бути обумовлена відповідальність страховика і при дожитті застрахованої особи до певної події, наприклад одруження, народження дитини, а також у разі втрати нею здоров’я від нещасного випадку.

 

Як показує світовий досвід, страхування життя завжди розглядалося як вигідне вкладення грошей. Страхувальник (застрахований) за договором страхування життя може розраховувати на страхову суму або пенсію в разі дожиття до закінчення договору, що є засобом накопичення коштів. Страхування життя може бути й захистом спадщини страхувальника, оскільки дає йому змогу передбачити наслідки своєї смерті для близьких і визначити частку спадщини, що призначається кожному з них. Отже, страхування життя дає змогу полегшувати передання майна, створювати грошові фонди для різних цілей (наприклад, витрат на успадкування або поховання).

 

Окрім того, значне поширення страхування життя сприяє зменшенню соціальної напруги та навантаження на соціальний бюджет країни. Довгострокове страхування життя, договори за якими можуть бути укладені і на 10, і на 20, і на 40 років, дає можливість накопичувати досить великі страхові фонди, тимчасово вільна частина яких може бути використана як джерело інвестицій у народне господарство, що сприяє стабілізації фінансового стану держави.

 

Договори страхування життя мають певні особливості. Так, у разі страхування життя відповідальність страхової компанії настає, якщо страхувальник (застрахований) помер з будь-якої причини (а не тільки від нещасного випадку, як це передбачено при страхуванні від нещасних випадків). Договір страхування вважається договором приєднання, оскільки цей договір, і особливо загальні його умови, виробляється лише страховиком. Страхувальник погоджується на умови, які пропонує йому страховик. Це договір доброї волі, бо в його основу покладено довіру між страховиком і страхувальником. Наприклад, страхувальник, укладаючи договір, зобов’язаний відповідати на поставлені запитання, і відповідати чесно. Інакше договір страхування вважається недійсним.

 

Договором страхування передбачається, що страхова компанія зобов’язується сплатити страхувальникові (застрахованому, вигодонабувачеві) фіксовану страхову суму чи пенсію або погасити суму кредиту, що його взяв страхувальник для придбання якогось товару. Фіксована сума виплачується вигодонабувачеві у випадку смерті застрахованої особи. Водночас фіксована виплата страхової суми передбачена і при дожитті страхувальника (застрахованого) до закінчення дії договору страхування. За умовами такого договору страхувальник (застрахований) може в обумовлений період або при досягненні певного віку одержати пенсійні виплати.

 

При проведенні страхування життя основними страховими випадками є дожиття до закінчення строку страхування або смерть страхувальника (застрахованого) протягом його дії. Саме тому страховій компанії потрібно визначити ймовірність цих подій. Якщо взяти до уваги цей важливий момент, можна досягти еквівалентності у відносинах між страховиком та страхувальником і забезпечити страховикові можливість побудувати міцну фінансову основу своєї діяльності. На шляху до вирішення цього завдання важливе місце має вимірювання норм смертності. З цією метою складають таблицю смертності, яка базується на показниках статистичного обліку населення або матеріалах самої страхової компанії. Таблиця смертності містить розрахункові показники, які характеризують смертність населення в окремих вікових групах і доживаність під час переходу до іншої вікової групи. Така таблиця показує, скільки років у середньому може прожити одна людина з-поміж тих, хто народився, або тих, хто досяг даного віку. Страховикові, який здійснює страхування життя, важливо знати фактори, які впливають на смертність населення. До таких факторів можна віднести вік, професію, місце проживання, стать. Страховикові при розробці умов страхування необхідно врахувати, що найбільше людей помирає в дитячому віці, у проміжку до 25 років смертність зменшується, а далі поступово зростає. Залежно від професії громадянин може підлягати більшому або меншому ризику втратити здоров’я і життя. Так, наприклад, ризик каліцтва або навіть смерті в акробата вищий, ніж у службовця. Страховикові необхідно врахувати і стать потенційних страхувальників. Як свідчить статистика, з ряду причин чоловіча смертність вища, ніж жіноча. Місце проживання людини також має неабиякий вплив на тривалість її життя. Різні умови проживання складаються в сільській і міській місцевостях, у відносно чистих і забруднених з погляду екології зонах. Отже, розробляючи умови страхування і визначаючи розмір плати за страхову послугу, страховик має взяти до уваги розглянуті щойно фактори.

 

Достовірно побудована таблиця смертності вельми важлива для кожної страхової компанії, оскільки саме від неї залежить розмір премії, резерви премії.

 

Порівнюючи таблиці смертності всього населення і таблиці смертності, розроблені страховими компаніями, можна зробити висновок про те, що останні точніші, хоча при цьому простір спостережень обмежений. Кожна конкретна страхова компанія має можливість використати точніші дані щодо своїх страхувальників (застрахованих) та щодо видів страхування, в яких вони беруть участь. Високим показникам смертності мають відповідати й вищі за розміром премії. Страхові премії слугують страховику для формування певного розміру фондів, які забезпечували б йому виконання взятих зобов’язань перед страхувальниками. Використовуючи накопичені фонди, страхова компанія може одержати певний дохід, розмір якого залежить від розміру внесеної до фонду суми, часу її перебування в обігу, а також норми дохідності. Розмір установленої страховиком норми дохідності відчутно впливає на розмір тарифної ставки.

 

Як страховикові, так і страхувальникові важливо знати суму внеску, який має бути сплачений на даний час. Проте його розмір особливо турбує страховика, оскільки він дбає, щоб до закінчення строку страхування нагромадилася необхідна сума для здійснення виплати. З огляду на те, що протягом людського життя ймовірність настання смерті змінюється, має змінюватися й розмір самої премії протягом часу дії договору страхування. Але такий підхід, ускладнюючи технічну роботу страхової компанії, водночас майже унеможливлює сплату премії зі збільшенням віку страхувальника (застрахованого). Саме тому премії, які страхувальники сплачують страховикам, мають характер постійних за розміром внесків і є незмінними протягом усього часу дії договору страхування. Такий підхід сприяє нагромадженню певних сум у вигляді страхових резервів і забезпечує страховикові можливість подальшого виконання зобов’язань перед страхувальниками. Їх розмір істотно залежить від точності складеної таблиці смертності, що є основою для розрахунку тарифів, і від встановленої норми дохідності.

 

Дострокове припинення дії договору страхування з ініціативи страхувальника призводить до зміни початкових відносин між ним і страховиком. У цьому випадку страховик має сплатити страхувальникові певним чином обчислену викупну суму. Але за умовами договору такий обов’язок на нього може й не покладатися, якщо договір триває недовго. Страховик не має змоги повернути страхувальникові всю зарезервовану під час дії договору суму премій. Страхування охоплює певне коло страхувальників, і коли його залишає навіть один із них, порушується вся система, на якій базується страхування. Передчасне припинення договору тягне за собою те, що страхова компанія недоодержує певну суму премій, яку вона згодом планувала використати на здійснення виплат. До того ж і витрати страховика, пов’язані з обслуговуванням договорів страхування, передбачалося поділити на цілий ряд років, а переривання договору робить це неможливим.

 

Страхова компанія пропонує страхувальникові, якого спіткали труднощі зі сплатою внесків, зменшити їх розмір або розмір страхової суми (і припинити сплату внесків). Така (по суті, не вигідна для страховика) операція називається редуціюванням.

 

Світова страхова практика поділяє страхування життя на страхування капіталів та страхування рент. У свою чергу, страхування капіталів передбачає можливість укласти договори страхування з умовою виплати певної суми при дожитті страхувальника до зазначеного в договорі строку (події) або в разі його смерті. Страхування капіталів передбачає створення нових капіталів. Великим попитом у страхувальників користується змішане страхування життя, згідно з умовами якого передбачається виплата, якщо страхувальник доживе до зазначеного строку (віку) або помре протягом дії договору страхування.

 

Якщо йдеться про рентне страхування, то певна обумовлена договором частка виплачується страхувальникові (застрахованому) у вигляді регулярних періодичних виплат, а загальна сума останніх залежить від тривалості його життя.

 

Класифікація страхування за об’єктами передбачає поділ його на види. Це дає змогу страховикам розробляти єдині правила страхування певних об’єктів від характерних для них ризиків, застосовувати методи розрахунку тарифів, які розробляються для різних видів страхування, визначати особливості формування резервів страхової компанії.

 

Практика радянського страхування передбачала такі види страхування життя: змішане страхування життя, страхування дітей, страхування до вступу в шлюб (весільне), довічне страхування і страхування додаткової пенсії.

 

Оцінюючи в цілому зацікавленість страхувальників у цих видах страхування, можна сказати, що вони були популярними (за винятком довічного страхування), давали змогу страхувальникові захистити себе або своїх дітей від різних несприятливих подій (травма, інвалідність, смерть), накопичити певну суму до закінчення строку договору страхування або певної події (вступ у зареєстрований шлюб, вихід на пенсію).

 

Страхування життя є дуже важливим напрямком діяльності на переважній більшості страхових ринків економічно розвинених країн світу. Потреба розвивати його надалі існує і в Україні. Україна вже має певний досвід щодо страхування життя за умов ринкової економіки. Цей досвід пов’язаний, зокрема, з ухваленим у травні 1993 року Декретом Кабінету Міністрів України «Про страхування», який передбачив формування страхових резервів зі страхування життя на загальних засадах, не враховуючи його особливостей, а через це не забезпечив страховикам можливості формувати резерви в обсязі, достатньому для здійснення майбутніх виплат. Окрім того, цей документ не висував вимог до переліку страхових випадків, які можуть бути передбачені договорами страхування життя, до обсягу зобов’язань страховика тощо. Така ситуація призвела до виникнення значних проблем у сфері страхування життя, де почали впроваджуватися види страхування, які з ним нічого спільного не мали. Зрештою цьому важливому напрямку страхового захисту було завдано значної шкоди, страхувальники зневірилися в його дієвості та реальності. Довелося вживати заходів щодо виправлення ситуації, яка склалася. Так, у жовтні 1995 року Укрстрахнагляд затвердив Тимчасову методику формування резервів зі страхування життя. Цей документ визначив загальні вимоги до умов договорів страхування життя та термінів їх дії, установив перелік страхових випадків, які можуть бути передбачені такими договорами. Тимчасова методика визначила порядок розрахунку нетто-тарифів зі страхування життя, урахувавши його особливості як виду діяльності.

 

Подальшому розвитку страхування життя сприяло й ухвалення в березні 1996 року Закону України «Про страхування», який усунув недоліки Декрету «Про страхування». Виявом розуміння законодавцями особливостей страхування життя і його значення стала вимога Закону України «Про страхування», відповідно до якої з 1 січня 1997 року страховим компаніям, які проводять страхування життя, заборонено здійснювати інші види страхування.

 

У червні 1997 року Укрстрахнагляд затвердив Методику формування резервів зі страхування життя, яка є нині тим документом, що визначає механізм виконання актуарних розрахунків і формування резервів із страхування життя. Згідно з Методикою страховими подіями, у разі настання яких здійснюється виплата із страхування життя, можуть бути смерть застрахованої особи, дожиття її до закінчення строку дії договору, страхування, досягнення застрахованою особою пенсійного віку або віку, обумовленого в договорі страхування, смерть найближчого родича застрахованого.

 

У жовтні 2001 року було введено в дію нову редакцію Закону України «Про страхування», в якій багато уваги приділено такому важливому напрямку діяльності страховиків, як страхування життя. Зокрема, визначено, що страхування життя передбачає обов’язок страховика здійснити страхову виплату відповід


Переглядів: 3567 | Додав: FreeDOM | Дата: 14.09.2012 | Коментарі (5)

Переглядів: 1549 | Додав: FreeDOM | Дата: 14.09.2012 | Коментарі (0)



Конструктор сайтів - uCoz
Copyright //strakhuvannya.at.ua © 2019