Аналіз
страхування передбачає його деталізацію в економічному аспекті і з матеріальної
точки зору. В економічному аспекті страхування являє собою систему економічних
відносин з приводу створення централізованих і децентралізованих резервів
грошових і матеріальних коштів, необхідних для покриття непередбачених потреб
суспільства та його членів. Матеріальний аспект фінансування передбачає
створення грошових фондів спеціалізованих установ — страхувальників, які
використовуються для відшкодування шкоди, що спричинили нещасні випадки.
Таким чином, за
своїм змістом страхування являє собою систему відносин з формування і
використання централізованих і децентралізованих фондів, які необхідні для
фінансування непередбачених потреб суспільства і його членів, відшкодування
шкоди, яка виникла унаслідок стихійного лиха і інших подібних подій. У
модельному законі про державне соціальне страхування, який був прийнятий на
десятому пленарному засіданні Міжпарламентської Асамблеї держав-учасниць снД
(постанова № 10- 4 від 6 грудня 2000 р.) державне соціальне страхування
визначено як частина системи соціального забезпечення, яка організована
державою в інтересах застрахованих з метою забезпечення державних гарантій від
можливих наслідків соціальних та/або професійних ризиків і полягає в
матеріальному забезпеченні застрахованих осіб, наданні їм соціальної, медичної
і реабілітаційної допомоги.
Характерними ознаками страхування є:
Імовірний характер
відносин, згідно з яким неможливо визначити заздалегідь конкретного
страховика, час настання страхового випадку тощо.
Поворотність
коштів, яка полягає в тому, що страхові платежі після об'єднання їх у страховий
фонд підлягають (за вирахуванням витрат, за послуги страхової компанії) виплаті
страхувальнику.
Перерозподільний
характер відносин, який регулює участь більшої кількості осіб, що вносять
страхові внески до фонду, ніж кількість осіб, які отримують право на виплати із
страхового фонду.
Цільове
використання створюваного фонду, тобто витрачання страхових ресурсів
здійснюється виключно у чітко визначених випадках, які обумовлені умовами
договору.
Призначення страхування та його суспільна сутність найбільш
повно проявляються у його функціях. Виділяють такі функції: розподільчу, яка в
страхуванні виявляється у формі попередження, відновлення, і ощадну
контролюючу.
Попереджувальна
функція дозволяє здійснювати досить широку систему профілактичних заходів,
інвестувати кошти страхових фондів відповідно до програми, державні цінні
папери тощо.
Відновлювальна
функція дає змогу повністю або частково відшкодувати втрати у разі страхового
випадку, виплатити обумовлену законодавством або договором грошову суму.
Ощадна функція
дозволяє акумулювати грошові кошти за їх цільовим призначенням використання.
Контролююча
функція обумовлює надходження коштів страхового фонду на чітко визначені цілі,
у певних випадках і певному колу суб'єктів.
Учасниками
процесу у сфері соціального страхування є держава, страховики та
страхувальники. Держава розробляє та приймає законодавство з питань
соціального страхування. Страховики, якими є фонди соціального страхування,
контролюють його виконання. Страхувальники, в ролі яких виступають
роботодавці, а в окремих випадках і застраховані особи, виконують покладені на
них обов'язки та несуть відповідальність.
В Україні існує
три форми фондів соціального страхування: Фонд страхування від нещасних
випадків, Фонд страхування на випадок безробіття, Фонд страхування від непрацездатності,
кожний з яких відокремлено, у межах своїх повноважень здійснює перевірки
правильності нарахування, своєчасності та повноти перерахування та надання
страхових внесків тощо.
Фонд страхування
від нещасних випадків — це некомерційна самоврядна організація, що діє на
підставі статуту, який затверджується її правлінням. Діяльність Фонду
регламентована Законом України від 23 вересня 1999 р. «Про загальнообов'язкове
державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного
захворювання, які спричинили втрату працездатності».
Фінансування
Фонду соціального страхування від нещасних випадків здійснюється за рахунок:
(1) внесків роботодавців; (2) капіталізованих платежів, що надійшли у випадках
ліквідації страхувальників у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України;
(3) прибутку, одержаного від тимчасово вільних коштів Фонду на депозитних
рахунках; (4) коштів, одержаних від стягнення штрафів і пені з страхувальників,
штрафів з працівників, винних у порушенні вимог нормативних актів з охорони
праці, а також адміністративних стягнень у вигляді штрафів з посадових осіб
підприємств, установ, організацій, фізичних осіб, які використовують найману
працю, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення; (5)
добровільних внесків та інших надходжень, отримання яких не суперечить
законодавству.
Умови, порядок
обслуговування, гарантії збереження коштів Фонду соціального страхування від
нещасних випадків визначаються договором між банком, виконавчою дирекцією
цього Фонду та Кабінетом Міністрів України.
Фонд
страхування на випадок безробіття є цільовою централізованою структурною
ланкою, членами його є усі застраховані особи. Цей Фонд функціонує на підставі
Закону України від 2 березня 2000 р. «Про загальнообов'язкове державне
соціальне страхування на випадок безробіття» та виступає як некомерційна
самоврядна організація, кошти якої не включаються до складу Державного бюджету
України.
Джерелами
формування коштів Фонду є: (1) страхові внески страхувальників-роботодавців,
застрахованих осіб; (2) асигнування державного бюджету; (3) суми фінансових
санкцій за порушення встановленого порядку сплати страхових внесків та
використання коштів Фонду, недотримання законодавства про зайнятість населення,
а також суми адміністративних штрафів, накладених відповідно до закону на
посадових осіб та громадян за такі порушення; (4) прибуток, одержаний від
тимчасово вільних коштів Фонду, у тому числі резерву коштів Фонду, на
депозитному рахунку; (5) благодійні внески підприємств, установ, організацій
та фізичних осіб; (6) інші надходження відповідно до законодавства України.
З метою
забезпечення фінансової стабільності Фонду утворюється резерв коштів Фонду,
який не може перевищувати суму, необхідну для виплати допомоги по безробіттю в
розрахунку на місяць.
Фонд страхування
від непрацездатності провадить збір і акумуляцію страхових внесків та інших
коштів, призначених для фінансування матеріального забезпечення та соціальних
послуг, та забезпечує їх надання, а також здійснює контроль за використанням
цих коштів. Його діяльність регламентовано Законом України від 18 січня 2001 р.
«Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою
втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням». Він належить до
цільових позабюджетних страхових фондів і є некомерційною самоврядною
організацією. Гарантом надання Фондом матеріального забезпечення та соціальних
послуг застрахованим особам, його стабільної діяльності фонду є держава.
Джерелами
формування коштів загальнообов'язкового державного соціального страхування у
зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими
похованням, є: (1) страхові внески страхувальників-роботодавців і застрахованих
осіб, (2) суми не прийнятих до зарахування витрат страхувальника за
загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням у зв'язку з тимчасовою
втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням,
пені, штрафів та інших фінансових санкцій, застосованих до страхувальників та
посадових осіб; (3) благодійні внески підприємств, установ, організацій та фізичних
осіб; (4) асигнування із Державного бюджету України; (5) прибуток, одержаний
від тимчасово вільних коштів Фонду, в тому числі резерву страхових коштів
Фонду, на депозитному рахунку; (6) інші надходження відповідно до
законодавства.
Управління
зазначеними страховими фондами здійснюється на паритетній основі державою і
представниками суб'єктів соціального страхування. Державний нагляд у сфері
обов'язкового державного соціального страхування здійснює спеціально
уповноважений Кабінетом Міністрів України центральний орган виконавчої влади.
Кошти вказаних Фондів не включаються до Державного бюджету України, не
підлягають вилученню та використовуються тільки за цільовим призначенням. У
разі їх невикористання в поточному році вони переходять на наступний
фінансовий рік. До коштів, зосереджених у Фондах, застосовується казначейська
форма обслуговування в порядку, передбаченому для обслуговування Державного
бюджету України.
Роль і
значення страхування багатогранні. Страхування має важливе значення в
забезпеченні постійного функціонування господарчих суб'єктів і нормальної
роботи громадян-підприємців. Слід зазначити, що системи органів державного
страхування як самостійної системи органів державного управління на сучасному
етапі не існує.
Відносини в галузі страхування, які
регулюються нормами фінансового права, залежно від суб'єктів, що беруть у них
участь, можна класифікувати на певні види:
відносини між
державою в особі Уряду України і органами виконавчої влади з нагляду за страховою
діяльністю;
відносини між
органами виконавчої влади з нагляду за страховою діяльністю і
органами-страховиками з приводу встановлення правил формування і розміщення
страхових резервів, надання ліцензій, організації страхової діяльності тощо;
відносини між
державними органами і страховиками з приводу обмеження монополізму на
страховому ринку;
між державними
контрольними органами і страховиками.
Слід
зазначити, що залежно від правового режиму, суб'єктного складу, методів
регулювання страхові фонди поділяються на децентралізовані (які створюються
самими господарчими суб'єктами для ліквідації непередбачених збитків та
витрачаються за їх розсудом) і централізовані (формують цільовий фінансовий
резерв держави).
Виділяють декілька різновидів страхових фондів на певних
рівнях:
децентралізовані
страхові фонди підприємств;
відомчі страхові
фонди, які створюються на рівні міністерств, відомств тощо;
резервний фонд
бюджету для здійснення непередбачених витрат, які не мають постійного
характеру, порядок використання коштів із якого визначається Кабінетом
Міністрів України;
сукупний фонд
централізованих резервів державного страхування, який створюється за рахунок
децентралізованих надходжень. Страховий ринок – це особливі соціально-економічне
середовище і сфера економічних відношень, де об’єктом купівлі-продажу (товаром)
є страхова послуга, формуються попит і пропозиція на неї. Основна мета
страхового ринку – забезпечення безперервності процесу суспільного відтворення
через продаж специфічної фінансової послуги (страхової гарантії), що здійснює
матеріальну компенсацію шкоди (збитку), яка заподіяна майновим інтересам
страхувальників у результаті настання подій, що називаються страховими
випадками. Страховий ринок можна розглядати і як особливу систему організації
грошових відносин із формування і розподілу страхового фонду, щоб забезпечити
страховий захист суспільства за допомогою створення структури страхових
організацій, які беруть участь у продажу відповідних страхових послуг.
Страховий ринок може бути охарактеризований за
територіальним і галузевим (видовим) принципом. У територіальному аспекті можна
виділити:
• внутрішній (місцевий) страховий ринок;
• національний (зовнішній) страховий ринок;
• міжнародний (світовий) страховий ринок.
Внутрішній страховий ринок – місцевий ринок, де є
безпосередній попит на страхові послуги з боку клієнтів, що може бути
задоволений конкретними страховиками.
Національний (зовнішній) страховий ринок – той ринок, який
перебуває у межах певної держави, охоплює декілька внутрішніх ринків і до
структури якого належать багато страхових компаній, котрі діють як у межах
держави, так і за кордоном.
Міжнародний (світовий) страховий ринок – це пропозиція і
попит на страхові послуги у масштабах світового співтовариства.
За галузевою (видовою) ознакою виділяють ринки:
• особистого страхування;
• майнового страхування;
• страхування відповідальності;
• страхування економічних ризиків;
• перестраховування.
Кожний із видових ринків можна поділити на відособлені
сегменти: ринок страхування від нещасних випадків, вантажів і т.д.
Ринкова економіка грунтується на свободі вибору продавця і
покупця. Вільна гра попиту і пропозиції в умовах ринкової економіки стимулює
появу таких страхових послуг, що об’єктивно потрібні страхувальнику. Свобода
ціноутворення, виражена у тарифних ставках на страхові послуги, створює умови
для конкуренції між страховиками.
Страховий ринок представляє всю сукупність економічних
відносин, що виникають при купівлі-продажу страхового продукту, і реалізує
прямі відношення між страховиком і страхувальником за допомогою наповнення
змісту страхової послуги конкретними товарно-грошовими відносинами.
Метою діяльності за умов ринкової економіки є одержання
прибутку. При цьому об’єктивна наявність конкуренції, економічною основою якої
є розходження в обсязі витрат різних страховиків на реалізацію однакової
страхової послуги (її собівартості). Особливістю ціноутворення у страхуванні є
той факт, що ціна страхової послуги складається з таких компонентів:
• коштів, що використовуються для формування страхового
фонду для відшкодування збитків страхувальників після настання страхових
випадків;
• коштів, що потрібні для реалізації страхової послуги;
• коштів, що формують прибуток страховика.
Закон вартості, діючи у ринковій економіці, проявляється у
наявності на страховому ринку послуги за ціною, що сформована на основі
співвідношення попиту і пропозиції. При цьому очевидно, що ринкова ціна на
страхову послугу повинна бути однакова для всіх страховиків, діючих на цьому
ринку.
Тому для завоювання ринку, забезпечення незалежності від
конкурентів і збільшення прибутковості страхової діяльності потрібне зниження
рівня індивідуальної вартості страхової послуги конкретного страховика щодо її
ринкової вартості.
Книга: Конспект лекцій Страхування / Шелехов
ЗМІСТ
1. Конспект
лекцій Страхування / Шелехов
2. Визначення
змісту та призначення страхування
3. Основні
функції страхування
4. Способи
здійснення страхування
5. Суб’єкти
страхових правовідносин
6. Об’єкти
страхових правовідносин і страховий інтерес
7. Види і
форми страхових гарантій та їхня класифікація
8. Страхова
вартість об’єкта страхування та страхова сума
9. Вартість
страхової послуги і оплата договору страхування
10. Страховий
збиток. Страхова шкода. Страхова виплата
11. Франшиза
12. Страхове
право в системі цивільного права
13. Страхове
зобов’язання, як основа страхової послуги
14. Головні
категорії і принципи страхування
15. Страхування
як трансферт ризику
16. Системи
страхової відповідальності
17. Правила
страхування
18. Структура
страхового законодавства України
19. Загальна
характеристика страхового ринку
20. Поняття і
склад комплексного страхового ринку
21. Принципи
реалізації страхових продуктів
22. Тенденції
розвитку страхових ринків
23. Сутність і
призначення актуарних розрахунків
24. Основні
принципи здійснення розрахунків страхових тарифів
25. Показники
страхової статистики
26. Особливості
визначення вартості різних видів страхування
27. Доходи,
витрати і прибуток у страховому бізнесі.Особливості фінансових коштів
страховика
28. Доходи
страховика
29. Витрати
страховика
30. Прибуток
страховика
31. Особливості
оподатковування страхової діяльності
32. Страхові
резерви і фінансова надійність страховика
33. Страхові
резерви
34. Принципи
розміщення страхових резервів
35. Платоспроможність
страховика