У фаховій літературі етимології слова «страхування» також
приділено значну увагу. Проте єдиної думки з цього питання не існує.
Аналіз опублікованих визначень поняття «страхування»
показує, що кожне з них уточнює або доповнює попередні, залишаючи без змін їх
основу.
Офіційне тлумачення цього терміна в Україні наведено в
Законі «Про страхування»: «Страхування — це вид цивільно-правових відносин
щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання
певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або
чинним законодавством за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати
громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків,
страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів».
У Законі зафіксовано головні елементи, що формують поняття
страхування. Це, насамперед, мета страхування — захист майнових інтересів
фізичних і юридичних осіб. Наголошується, що захист забезпечується на випадок
конкретних подій, перелік яких зафіксовано в чинному законодавстві або
страхових договорах. Виокремлюються джерела грошових, коштів, що є ресурсами
для страхових виплат.
Водночас ретельне вивчення поняття страхування і
зіставлення різних його тлумачень, які містяться в наукових працях,
показують, що офіційне визначення терміна дещо перевантажене правовими
аспектами.
Страхування є, насамперед, системою економічних відносин між
конкретними суб'єктами господарювання, де, з одного боку, діють страхувальники,
а з іншого — страховики. Важливою передумовою застосування страхування є
майнова самостійність суб'єктів господарювання і їхня зацікавленість у
переданні відповідальності за наслідки ризику спеціалізованим формуванням.
Чим ця зацікавленість більша, тим і потреба у страхуванні
вища. Саме в такій площині страхування розглядається у працях учених багатьох
країн ринкової орієнтації. Поняття страхування є неповним і тоді, коли воно не
передбачає надійності і превентивного спрямування захисту.
З урахуванням щойно сказаного можна дати таке визначення
поняття «страхування»:
Страхування — це двосторонні економічні відносини, які
полягають у тому, що страхувальник, сплачуючи грошовий внесок, забезпечує
собі (чи третій особі) у разі настання події, обумовленої договором або
законом, суму виплати з боку страховика, який утримує певний обсяг
відповідальності і для її забезпечення поповнює та ефективно розмішує резерви,
вживає превентивні заходи, спрямовані на зменшення ризику, а при потребі
перестраховує частину своєї відповідальності.
Зміст страхування, як і інших категорій, розкривається в
його функціях. Радянські економісти, визначаючи функції страхування, не
торкалися його сутності, вважаючи, що функції страхування «...є зовнішніми
формами, які дають змогу виявити особливості страхування як ланки фінансової
системи. Категорія фінансів виражає свою економічну сутність передусім через
розподільну функцію. Ця функція набуває конкретного, специфічного виявлення у
функціях, притаманних страхуванню, — ризикованій, попереджувальній і заощаджувальній».
За умов, коли радянській державі належало понад 9/10 усіх виробничих фондів і
фінансових ресурсів, страхування було монополізоване і дуже обмежене щодо
можливостей розвитку. Воно, як правило, не поширювалося на об'єкти державної
власності. Включення страхування до фінансів мало значною мірою суто фіскальну
мету. Були часи, коли умови страхування не передбачали створення перехідних
резервів. Значні суми штучно створеного перевищення надходжень над витратами
зараховувались до бюджету.
Інша ситуація спостерігається в ринковій економіці, коли
страхування відбувається на комерційних засадах. (Це не стосується
обов'язкового соціального страхування, де страхові операції не передбачають
отримання прибутку.) Воно стає важливим напрямком підприємницької діяльності й
розглядається як окрема галузь (індустрія). Природно, що кожна страхова
компанія, як і будь-яке інше підприємство, має власне фінансове господарство,
за допомогою якого забезпечує свою статутну діяльність. У цій частині
страхування належить до сфери фінансів підприємств і галузей.
Отже, страхування не вміщується в рамки традиційного
вузького розуміння фінансів як економічних відносин, що виникають у процесі
формування, розподілу та використання доходів і грошових фондів. До речі, в
англійському словнику страхових термінів страхування визначається «як система
передання ризику і його комбінування». Тобто у країні, де виникла більшість
класичних видів страхування, зміст останнього пов'язують, насамперед, із
переданням ризику від страхувальника до страховика. Створення і використання
грошових фондів підпорядковується головній меті — забезпеченню можливості
страховикові здійснювати свою діяльність.
Існує також тісний взаємозв'язок між страховою і кредитною
діяльністю. Населення багатьох країн надає перевагу заощадженню своїх коштів
через страхові компанії, укладаючи з ними договори на страхування життя та
здоров'я. До продажу страхових полісів нерідко залучаються й банки.
Завдяки страхуванню акумулюються великі кошти, які до настання
страхових випадків використовуються передусім як джерело кредитних ресурсів.
Страхові поліси можуть бути гарантіями повернення позик. Матеріальні цінності,
що їх у разі кредитування банки приймають як заставу, мають бути застраховані.
Отже, існує тісний взаємозв'язок між страхуванням і кредитом. Але це не дає
підстав для ототожнення специфічних економічних відносин, що становлять зміст
страхування, з поняттям кредиту.
Останнім часом під впливом західної теорії вдаються до
розширеного тлумачення фінансів, виокремлюючи 5 великих сфер їх
функціонування: фінанси державні, фінанси галузеві, кредит і грошовий обіг,
ринок цінних паперів, страхування. Ця концепція надає фінансам широкого змісту,
який виводить їх далеко за межі розподільної категорії. У цьому контексті
страхування стає на один рівень із кредитом, державними фінансами, фінансами
галузей, фондовим ринком.
У світовій практиці страхові послуги як об'єкт специфічних
відносин, що становлять зміст страхування, розглядаються як складова фінансових
послуг. Так, у п. 5 Додатка з фінансових послуг до ухваленої 15 квітня 1994
року Генеральної угоди з торгівлі послугами зазначено: «Фінансові послуги
охоплюють страхові послуги і ті, що, належать до страхових, а також усі
банківські та інші фінансові послуги (крім страхування)». З цього визначення
випливає також, що страхування, як і кредит та цінні папери, є складовою
ланкою фінансів у їх широкому розумінні. Такий підхід підвищує можливості
активнішого і водночас ефективнішого застосування кожної із зазначених ланок
у складному механізмі ринкової економіки.
З урахуванням наведених аргументів слід підходити й до
визначення та характеристики функцій страхування, які в сукупності мають
конкретизувати його зміст у сучасних умовах. З цих міркувань страхування
виконує такі функції: ризиковану, створення і використання страхових резервів
(фондів), заощадження коштів, превентивну.
Ризикована функція страхування. Вона полягає в переданні за
певну плату страховикові матеріальної відповідальності за наслідки ризику,
зумовленого подіями, перелік яких передбачено чинним законодавством або
договором. Чим вищі ймовірність і розмір ризику, тим і плата за його утримання,
обчислена на підставі тарифів, визначених за допомогою актуальних розрахунків,
більша. У разі настання страхового випадку страхувальник висуває страховикові
вимогу щодо відшкодування збитків (виплати страхових сум). Ризикована функція
відбиває процес купівлі-продажу страхової послуги.
Функція створення і використання страхових резервів (фондів).
Страхування стає можливим лише за наявності у страховика певного капіталу,
достатнього для забезпечення покриття збитків (у разі їх виникнення),
заподіяних страхувальникові стихійним лихом, нещасним випадком чи іншою
страховою подією. Власними коштами покрити таку потребу у грошових виплатах
страховик, здебільшого, не в змозі. Тому кожний страховик створює систему
страхових резервів. Нагромадження й використання таких резервів характерні для
страхової діяльності.
У формуванні й використанні страхових резервів виявляється
перерозподіл коштів між страхувальниками. Ті з них, для яких у певному періоді
не настала страхова подія, сплативши страхові внески, не отримують жодних
виплат. І навпаки: страхувальникам, які зазнали серйозних збитків від страхового
випадку, виплачується відшкодування в сумах, значно більших за внесені страхові
платежі.
Формування страхових резервів — це спосіб концентрації та
використання коштів, необхідних не лише для розподілу між усіма
страхувальниками збитків, зумовлених страховими випадками поточного періоду, а
й для відповідного покриття можливих масштабніших збитків, що можуть припасти
на окремі роки наступних періодів.
У тій частині страхових платежів, яка спрямовується на
ведення справи, перерозподіл коштів спостерігається меншою мірою. Те саме
стосується й формування прибутку від страхової діяльності. Його джерелом є
частина навантаження на нетто-ставку страхового тарифу та економія коштів,
призначених на ведення справи.
Формування
в Україні ринкової економіки, розбудова її інфраструктури, створення дієвих
механізмів господарювання для усіх суб'єктів ринку передбачає необхідність
теоретичного з'ясування суті страхової діяльності, пошук адекватних новим
умовам методів захисту та відшкодування втрат як фізичним, так і юридичним
особам.
Разом із розвитком ринкових відносин, ускладненням
взаємозв"язків між усіма господарюючими суб"єктами зростає
ймовірність виникнення непередбачуваних ускладнень, підвищується ступінь ризику
на усіх рівнях.
З ризиком ми зустрічаємося щоденно : і на побутовому рівні,
і здійснення будь-якої господарської діяльності сьогодні неможливе без ризиків.
Як правило, ризик пов'язується з невпевненістю в можливому результаті.Тобто,
існує фактор невизначеності, необхідності приймати рішення, що направлені на
усунення, запобігання та максимального обмеження дії негатиіних наслідків
ризику.
Підприємець у ринкових умовах ризикує втратити свій капітал,
може спричинити своєю необачною поведінкою втрати капіталу у своїх
постачальників, споживачів або посередників. Працівник в умовах ринку може
втратити роботу, здоров"я, працездатність, свої заощадження, майно. Одні
втрачають годувальника, комусь не повертають кредит, хтось потерпає від зміни
курсу валюти і т. ін.
Ризик, як економічна категорія виник з появою
товарно-грошових відносин і відображає подію, яка може відбутися або ні. До
того ж для події, що відбулася, можливі три варіанти економічного результату :
" позитивний (вигода, прибуток);
" нульовий ( результат не змінився);
" від'ємний (збиток, втрата).
Суттєво впливає на зростання ризиків, пов'язаних із технікою
та технологією, розвиток науково-технічного прогресу.
Все більше гостроти набувають екологічні проблеми.
Потребують професійного вирішення політичні аспекти суспільного буття.
Зростання ризику у всій сферах людського життя та
господарської діяльності обумовлює необхідність захисту громадян від можливих
втрат та розподілу збитків серед широкого загалу. Закономірність тут така : чим
більше суб"єктів охоплено страхування, тим менше воно коштує окремій
особі.
Страхування - це спосіб захисту майнових інтересів громадян
в умовах ринкової економіки. Кожна людина має знати, як вона може обмежити свій
ризик і скільки їй це коштуватиме. З іншого боку - страхова справа є
прибутковим різновидом підприємництва, яке в Україні тільки починає
розвиватися.
Термін "страхування" дослівно перекладається як
"створення безтурботності" чи "убезпечення", то ж
страхування має зробити безпечним життєдіяльність кожної людини і суспільства в
цілому у просторі і часі.
"Створення безтурботності" досягається діяльністю
страховика, тобто черговістю застосування функцій страхування. Першою -
первенцією ( проведення робіт поупередженню прояву взятого в управління
ризику). Другою - інвестиційною, кредитуванням напрямів діяльності громадян у
суспільстві з коштів страхових внесків ( кошт громадян - учасників страхового
процесу). Таке кредитування надає змогу додатково створювати нові робочі місця.
Третьою - ощадною надає можливість громадянам як і в банківських установах
заощаджувати та накопичувати свої гроші. При цьому ще й отримати від страховика
на цей час "страхове покриття", тобто покриття збитків у разі
настання ризику. Таке "покриття" може бути значно вищим за суму
накопичування страхувальника (клієнта). Четвертою - виплатами по відшкодуванню
збитків чм виплатами страхових сум (проводяться обов'язково).
Страхування, як наука, має свій понятійний апарат, властиві
функції, використовує відповідні категорії, існує в рамках певних теорій,
базується на основних, вихідних положеннях, тобто принципах.
Основними принципами страхування є :
- вільний вибір страховика та виду добровільної форми
страхування;
- страховий ризик;
- страховий інтерес;
- сумлінність (обов'язковість);
- відшкодування збитків в межах реально завданих втрат;
- страхування (як спосіб організації страхового захисту) не
може бути засобом збагачення;
- франшиза;
- суброгація;
- контрибуція;
- диверсикація та інші.
З огляду на принципи страхування можливо вирішити такі
прикладні задачі життєдіяльності людини і сіспільства в цілому :
- задовільниити зацікавленість юридичних та фізичних осіб у
збереженні об"єктів, у які вкладені гроші, а також у отриманні прибутку;
- у разі настання страхової події отримати належне,
максимально достатнє, відшкодування збитків, та досягти безперебійності роботи
виробництва.
Необхідність страхового захисту має кілька аспектів :
природний, економічний, соціальний, юридичний, міжнародний.
З позицій природних інтересів суспільства та окремих його
громадян, страхування виникло як засіб збереження матеріального благополуччя за
настання випадкових, непередбачуваних, а також передбачуваних, але небажаних і
таких, яких не можна уникнути, випадків з метою розподілу заподіяних окремим
громадянам збитків між багатьма іншими членами суспільства, щоб полегшити тягар
потерпілих.
Економічна зумовленість страхового захисту пояснюється
необхідністю створення такого різновиду людської діяльності, який грунтується
на акумуляції фінансових засобів з метою відшкодування збитків, спричинених
настанням шкідливих для здоров"я та (або) матеріального благополуччя
подій, як фізичним, так і юридичним особам, що створює сприятливі умови для
безперебійного процесу суспільного відтворення.
Підприємницька діяльність пов'язана з ризиком, тобто
імовірністю виникнення збитків, недоодержання доходів чи навіть руйнування.
Ризик звичайно вважають зворотнім боком волі і незалежності підприємства.
Причини ризику - це неперед-бачуваність ринкової ситуації і новаторський
характер підприємництва. Ризик може бути виробничим, комерційним і іфнансовим.
Ступінь ризику може мати три рівні :
- повна втрата прибутку (ризик, що допускається);
- невідшкодування витрат ;
- банкрутство (катастрофічний ризик).
Основною формою запобігання ризику є страхування, але
немаловажне значення мають тактика смиренності і тактика відваги підприємства.
Головне у страхуванні - це ідентифікація та визначення
ризику і розрахунок наслідків його реалізації. Взагалі, поняття ризику
пов'язується із розумінням небезпеки, невизначеності, загрози, невпевненості,
ненадійності, азарту та збитку. Ризик у страхуванні це не тільки якась дія чи
намір, але й об"єкт (життя, здоров"я людини, її майно та її
відповідальність перед третіми особами за свою діяльність чи бездіяльність), а
також подія, явище, сукупність явищ, чи ступінь небезпеки. У різних народів
світу відчуття ризику, небезпеки, проявляється різною мірою, що й
відображається на поведінці людей неоднаковою рекцією та відторгненням ризиків
зокрема й "страхових ризиків".
В розвинутих країнах страхування є сектором розвитку
економіки, оскільки знімає навантаження з видаткової частини бюджету по
відшкодуванню збитків, залученню інвестицій в економіку, вирішенню соціальних
проблем суспільства. До того ж до основних факторів соціально-економічного
розвитку будь-якої країни відноситься критерій рівня безпеки життя та
виробництва, тобто страховий захист. Страхові компанії у всьому світі
розглядаються як могутні фінансові та інвестиційні інститути, окрім того, вони
вирішують проблему зайнятості у світі.
Виходячи із вище зазначеного, роль страхування відображає
практичне застосування цієї економічної категорії та полягає в :
- забезпеченості стабілізації відтворювального процесу та
економічній сталості в суспільстві;
- оптимізації ресурсів, що спрямовані на організацію
економічної безпеки;
- раціоналізації формування та використання коштів,
призначених для здійснення соціальних програм, первенцій тощо;
- в створенні додаткових джерел ресурсів для інвестування в
економіку країни.
2.1. Страхувальники - юридичні особи та дієздатні громадяни,
які уклали із страховиками договори щодо страхування свого власного інтересу
або інтересу третьої особи, сплачують страхові премії і мають право (за договором
або за законом) на отримання компенсації (відшкодування) при настанні
страхового випадку.