RSS
Страхування

Меню сайту

Пошук

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0


 ризики страхування 


Поняття ризику пов'язується з розумінням небезпеки, загрози, ненадійності, азарту, невизначеності, непевності, збитку. На думку дослідників, термін "ризик" є звульгаризованою формою латинського слова "resecum", яке означає скелю або небезпеку та інші можливі негативні наслідки зіткнення з прибережною скелею. Протягом тривалого часу поняття ризику не лише асоціювалося з багатозначними негативними проявами життєвих ситуацій, а й часто вживалося як їх синонім.

В економічній літературі відомі численні спроби сформулювати теоретичні визначення суті та змісту поняття ризику. Найбільш послідовним серед них є твердження, згідно з яким ризик у своїй першооснові є невизначеністю.

Стан невизначеності може виникнути в кожній ситуації суспільно-економічного характеру, якщо попередньо неможливо виявити причинно-наслідкового зв'язку між основними елементами процесу господарської діяльності чи суспільного буття. Невизначеність породжується незнанням, невідомістю кінцевого результату. Останній може набути одного з трьох можливих значень: виявитися таким, що дорівнює очікуваному, або бути вищим чи нижчим за очікуваний. В умовах невизначеності кінцевий результат можна лише наближено передбачити серед реально можливих значень. Така невизначеність здебільшого зумовлюється суб'єктивним сприйняттям реальних явищ. Поняття ризику, на противагу поняттю невизначеності, має застосування, а тому його зміст потребує об'єктивного визначення. Отже, необхідний перехід від суб'єктивно визначеної непевності до об'єктивного поняття ризику, який базується на непевності. Єдиним способом такого переходу є оцінка непевності кількісними методами і надання їй реальних числових значень. Звідси випливає: ризиком буде визнана лише така невизначеність, яку можна оцінити в кількісних параметрах.

Вимірювання невизначених величин найточніше здійснюється розрахунком показників імовірності їх появи. Ця ймовірність має ту характерну рису, що вона одночасно враховує дві взаємодоповняльні випадковості як два необхідні компоненти загальної оцінки:

а) частоту настання події щодо місця та часу;

б) величину збитку, тобто величину від'ємного відхилення фактичного результату від очікуваного.

Отже, показник ризику за своїм змістом - це не лише імовірність появи непевної події, але й імовірність настання негативного результату.

Залежно від наявних можливостей розрахункової бази, а також характеру випадкових явищ визначаються ймовірності кількох типів:

а) імовірність математична (апріорна);

б) імовірність статистична (апостеріорна);

в) імовірність експертна (естиматична).

Математична ймовірність обчислюється як відношення кількості ситуацій, при яких випадок настав, до кількості ситуацій, при яких можлива поява такого випадку, за умови, що всі випадки можуть настати з однаковою ймовірністю і що вони взаємонезалежні. Цей тип розрахунку ймовірності має обмежене застосування через рідкісну появу подібних ситуацій.

Статистична ймовірність - це відносна частота появи випадку певного виду в сукупності всіх можливих випадків. Обчислення такої ймовірності грунтується на законі великих чисел і застосовується найчастіше завдяки практичній доступності, передусім у економічній сфері, та достатній об'єктивності обчислених значень імовірності.

Визначення експертної імовірності має здебільшого вимушений характер через брак необхідної математично-статистичної інформації про випадкові події. Експертне оцінювання провадиться на підставі об'єктивних фактів, знань та суб'єктивних відчуттів експертами реальної ситуації. Незважаючи на деяку обмеженість результативних можливостей методу експертного оцінювання, його застосування в економічній сфері є доволі широким. Отже, виходячи із ситуації непевності, визначити ризик та його ступінь можна лише з допомогою одного з можливих методів обчислення ймовірності настання негативних наслідків від непевних подій. Якщо цього зробити не вдається, то результат лишається на рівні непевності або повертається до цього рівня. Постійне відношення ризику до непевності ілюструє рис. 3.1.

Негативним результатом появи непевної події можуть бути не лише прямі втрати (збитки), а й непрямі, скажімо, недоотримана (втрачена) очікувана користь, яку планувалося досягти у процесі ефективної господарської діяльності. Виходячи з цієї передумови, можна стверджувати:

ризик - це ймовірність зазнати втрат очікуваної економічної (фінансової) користі або прямих збитків через появу непевної (випадкової) події щодо майнового інтересу членів суспільства.

 

Головною причиною виникнення й розвитку ринку строкових угод було бажання виробників і покупців продукції зменшити вплив небажаних цінових змін на результати проведення майбутніх операцій з купівлі-продажу цієї продукції на ринку. Ринок строкових угод став одним із механізмів страхування від ризиків цінових змін на реальному ринку.

Використання строкових угод дає змогу учасникам ринку зменшити рівень ризику майбутніх операцій з купівлі-продажу активів на ринку, зменшуючи водночас і можливі прибутки чи збитки від таких операцій. При цьому продавець певного виду продукції страхує за допомогою строкового контракту від можливого падіння ціни на певну продукцію в момент, коли йому потрібно буде її продати, а покупець продукції — від можливого зростання цін на момент купівлі цієї продукції на ринку.

Таке страхування від можливої несприятливої зміни цін на певний актив на реальному ринку шляхом проведення операцій на ринку строкових угод називають хеджуванням. Стратегії хеджування за допомогою різних строкових угод різні.

Розрізняють довге та коротке хеджування. Якщо учасник ринку придбав з метою страхування від небажаної зміни цін на ринку строковий контракт на купівлю певного активу, то вважають, що він здійснює хеджування купівлею, або довге хеджування. Якщо учасник ринку придбав контракт на продаж певного активу, то кажуть, що він здійснює хеджування продажем, або коротке хеджування. Вважають, що покупці мають підвищувальні тенденції, а продавці — знижувальні. Тих, хто грає на підвищенні цін, називають «биками», а тих, хто на зниження, — «ведмедями».

Коротке хеджування використовують власники активу для страхування від можливого падіння цін на певний актив, якщо такий актив потрібно через деякий час продати на ринку. Довге хеджування використовують майбутні покупці для страхування від небажаного зростання цін на той актив, який буде згодом придбаний ними на ринку.

Під небажаними ціновими змінами на ринку можна розуміти зміни цін на широке коло фінансових, матеріальних активів, а також зміни різноманітних інструментів та індикаторів фінансового ринку. Це можуть бути зміни цін на продукцію, акції, зміни відсоткових ставок, валютних курсів тощо. Тому можна стверджувати, що ринок строкових угод є ефективним механізмом страхування від цінового, відсоткового, валютного та інших фінансових ризиків.

На строковому ринку операції здебільшого здійснюють реальні власники активів і фінансові посередники. Власники активів займаються хеджуванням, тобто укладають строкові угоди з метою страхування від можливих цінових змін на реальному ринку. Фінансові посередники рідко бувають зацікавлені в реальному володінні товарами або фінансовими активами, що становлять підґрунтя строкових контрактів. Їхньою метою є отримання спекулятивного прибутку від різниці в цінах купівлі-продажу строкових контрактів. Тому часто одних учасників строкового ринку називають хеджерами, а інших — спекулянтами.

У теорії ф’ючерсів велике значення має поняття базису. Базисом називають різницю між ціною спот Цс та ф’ючерсною ціною активу Ф у певний момент часу:

 = Цс – Ф.

Як правило, це момент відкриття або закриття позиції за ф’ючерсним контрактом (момент початку й завершення хеджування). Механізм хеджування ф’ючерсними контрактами можна проілюструвати за допомогою прикладів.

Припустімо, що компанія А за місяць має намір продати на ринку 200 т цукру. Щоб уникнути цінового ризику, пов’язаного зі зміною ціни на цукор за місяць, вона проводить коротке хеджування ф’ючерсами.

Початкова ціна цукру на ринку (ціна спот) становить 302 дол./т, ф’ючерсна ціна — 303,3 дол./т. Обсяг базового активу — цукру у ф’ючерсному контракті стандартний — 50 т. Компанія А продає чотири ф’ючерсні контракти (оскільки має продати 200 т цукру) за ціною 4 • 50 • 303,3 = 60 660 дол. За місяць вона закриває позицію за ф’ючерсними контрактами (купує чотири ф’ючерсні контракти) і продає цукор безпосередньо на ринку. Розглянемо кілька варіантів перебігу подій на ринку, залишаючи незмінними початкові умови.

1. За місяць ціна спот цукру на ринку становитиме 300,4 дол./т, ф’ючерсна ціна цукру — 301,7 дол./т. Продавши 200 т цукру на ринку спот за ціною 300,4 дол./т, а не за 302 дол./т, як це було на початку місяця, компанія втрачає:

ЦС1 – ЦС2 = 200 • (302 – 300,4) = 320 дол.

На ф’ючерсному ринку компанія саме стільки виграє, продавши на початку місяця чотири ф’ючерси за 60 660 дол., а за місяць купивши за 4 • 50 • 301,7 = 60 340 дол. Виграш на ф’ючерсному ринку становить

Ф1 – Ф2 = 4 • 50 • (303,3 – 301,7) = 320 дол.

У цьому випадку має місце ідеальне хеджування, за якого ризик можливих втрат від падіння цін на реальному ринку цілком нейтралізується внаслідок укладання ф’ючерсного контракту. Втрати від падіння цін, яких зазнає фірма на реальному ринку (320 дол.), цілком нейтралізуються виграшем на ф’ючерсному ринку. Зрештою внаслідок ідеального хеджування фірма отримує від реалізації цукру на ринку суму, що дорівнює ціні спот на початку хеджування:

С = 200 • 300,4 + 320 = 60 400 дол.,

або

С = ЦС2 + (Ф1 — Ф2) = ЦС1.

Використовуючи наведені вище вирази для випадку ідеального хеджування, отримаємо:

ЦС2 – Ф2 = ЦС1 – Ф1,

або

1 = 2 .

Тобто за ідеального хеджування базис не змінюється. У цьому випадку:

1 = 302 – 303,3 = –1,3 дол., 2 = 300,4 – 301,7 = –1,3 дол.

2. За місяць ціна спот цукру на ринку становитиме 304,5 дол./т, ф’ючерсна ціна цукру — 305,8 дол./т. Продавши 200 т цукру на ринку спот за ціною 304,5, а не за 302 дол./т, як це було на початку місяця, компанія виграє:

ЦС2 – ЦС1 = 200 • (304,5 – 302) = 500 дол.

На ф’ючерсному ринку компанія саме стільки втрачає, продавши на початку місяця чотири ф’ючерси за 60 660 дол., а за місяць придбавши 4 • 50 • 305,8 = 61 160 дол. Втрати на ф’ючерсному ринку становитимуть

Ф2 – Ф1 = 4 • 50 • (305,8 – 303,3) = 500 дол.

У цьому випадку також має місце ідеальне хеджування. Виграш, який отримує фірма в разі зростання цін на реальному ринку, цілком нейтралізується втратами на ринку ф’ючерсів. Купівля-продаж ф’ючерсних контрактів не дали фірмі змоги скористатися сприятливою кон’юнктурою на реальному ринку й отримати додатковий прибуток від реалізації цукру за ціною 304,5 дол./т. Проте, як і в першому випадку, внаслідок хеджування фірма отримує від реалізації цукру суму, що дорівнює початковій ціні на ринку спот, а саме:

С = ЦС2 – (Ф2 – Ф1) = 60 900 – 500 = 60 400 дол.

При цьому базис залишається незмінним:  = –1,3 дол.

3. Припустімо, за місяць, як і в першому випадку, ринкова ціна цукру становитиме 300,4 дол./т, а ф’ючерсна ціна — 302,3 дол./т. Втрати фірми на ринку спот, як і в першому випадку, — 320 дол., але вони не нейтралізуються виграшем на ф’ючерсному ринку, який у цьому разі становить 200 дол.:

Ф1 – Ф2 = 4 • 50 • (303,3 – 302,3) = 200 дол.

Цей випадок є прикладом неідеального хеджування, коли втрати на реальному ринку лише частково нейтралізуються виграшем на ф’ючерсному ринку, а базис на початку хеджування не дорівнює базису в момент закриття позиції, тобто 1 = –1,3 дол., 2 = –1,9 дол.

Результатом хеджування в цьому разі є загальні втрати у розмірі 320 – 200 = 120 дол.

4. Упродовж місяця ринкова ціна цукру зросла й становить, як і в другому випадку, 304,5 дол./т. Ф’ючерсна ціна — 305,3 дол./т. Базис на початку хеджування 1 = –1,3 дол., на момент закриття позиції 2 = –0,8 дол. Виграш на ринку спот дорівнює 500 дол., втрати на ф’ючерсному ринку:

Ф2 – Ф1 = 4 • 50 • (305,3 – 303,3) = 400 дол.

Результат хеджування в цьому разі — виграш у сумі 500 – 400 = = 100 дол. Виграш на реальному ринку частково нейтралізується втратами на ринку ф’ючерсів. Слід зауважити, що в разі більшого зростання цін на ф’ючерсному ринку в четвертому випадку (наприклад, за Ф2 = 306 дол.) хеджування призводить до втрат, незважаючи на сприятливу ринкову кон’юнктуру. Без хеджування фірма могла виграти від зростання цін на ринку, реалізувавши цукор за ціною 304,5 дол./т. За хеджування втрати на ф’ючерсному ринку (540 дол.) перевищують виграші на ринку спот (500 дол.) і роблять результати хеджування від’ємними. Звісно, такі випадки трапляються нечасто, оскільки за стабільної сприятливої тенденції на ринку спот і збитків на ф’ючерсному ринку можна завчасно закрити позицію за ф’ючерсним контрактом і припинити хеджування.

Таким чином, механізм хеджування ф’ючерсними контрактами полягає у паралельному проведенні операцій на ринках спот і ф’ючерсному. Структура механізму короткого хеджування така:

1) прийняття рішення стосовно продажу на ринку активу за період т;

2) прийняття рішення стосовно хеджування й продажу ф’ючерсу (відкриття короткої позиції);




Переглядів: 2526 | Додав: FreeDOM | Дата: 14.09.2012 | Коментарі (1)

Переглядів: 1203 | Додав: FreeDOM | Дата: 14.09.2012 | Коментарі (0)

1 2 3 »


Конструктор сайтів - uCoz
Copyright http://strakhuvannya.at.ua © 2017