RSS
Страхування

Меню сайту

Пошук

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0


 розвиток соціального страхування 


Історія створення інституту соціального захисту працюючих і, зокрема, соціального страхування, не така вже й давня. Вона нараховує трохи більше

100 років і бере свій початок з Германії, де протягом 1883 - 1889 років було прийнято низку законів про організацію державного соціального страхування робітників. Цей приклад досить швидко поширився спочатку в багатьох західних країнах, а потім і по всьому світі. Тепер майже повсюдно в тій чи іншій формі існує державна система соціального страхування. Природно, що тут в залежності від групи держав або окремої держави спостерігається чимала різниця в можливостях соціального захисту.

 

Україні притаманний свій шлях розвитку соціального страхування. Перші страхові закони в Україні, яка була складовою частиною Російської імперії, появились на початку ХХ століття як захисна реакція урядових структур на вимоги робітників створити гарантовані правила соціальної захищеності на виробництві. Вже в 1901 році законодавчим актом передбачалось призначення пенсій робітникам гірничих заводів і копалень за рахунок роботодавців, яких визнавали винними в пошкодженні здоров’я. І, як прямий наслідок організованих виступів і масових страйків робітників, 2 червня 1903 року введено "Правила о вознаграждении потерпевших вследствие несчастных случаев рабочих и служащих, а равно членов их семейств в предприятиях фабрично-заводской, горной и горнозаводской промышленности". Цей день став, так би мовити, днем народження державного соціального страхування.

 

В 1912 році були прийняті на державному рівні закони "Про забезпечення робітників на випадок захворювання", "Про страхування робітників від нещасних випадків на виробництві" і ряд інших. Були створені так звані лікарняні каси, пізніше їх стали називати страховими касами. Вони надавали робітникам два види допомоги: у випадку захворювання та при нещасному випадку. Допомога по тимчасовій непрацездатності призначалась від половини до двох третин заробітку і виплачувалась лише з четвертого дня хвороби. Допомога по вагітності і пологах видавалась протягом шести неділь робітницям, які пропрацювали на даному підприємстві не менше трьох місяців.

 

Після 1917 року соціальне страхування в Україні розвивалось в єдиному руслі всіх республік Радянського Союзу. В перші роки після революції в умовах громадянської війни йшли пошуки більш ефективних форм соціального захисту трудівників. І, як наслідок, в 1918 році було прийняте положення про соціальне забезпечення працюючих, яке гарантувало забезпечення всіх найманих працівників незалежно від особливостей праці допомогою при тимчасовій втраті заробітку у зв’язку з хворобою, пологами і родами, каліцтвом. Починаючи з 1922 року виплата допомога здійснювалася безпосередньо підприємствами в залік страхових внесків.

 

В 1929 році державне соціальне страхування мало єдиний цільовий бюджет. Разом з тим вже тоді в нормативних-правових актах підкреслювалось, що кошти державного соціального страхування є цільовими і використовувати їх на інші цілі недопустимо. А з 1931 року за рахунок коштів державного соціального страхування фінансуються санаторно-курортне лікування в спеціалізованих установах, санаторіях, пансіонатах, будинках відпочинку та дитячі оздоровчі табори.

 

Переломним моментом в історії соціального страхування є передача його в управління профспілкам. Рішенням союзного уряду 23 червня 1933 року всі кошти соціального страхування, а також санаторії, будинки відпочинку та ряд інших установ були передані профспілкам

 

Демократичні перетворення в суспільстві вимагали відповідних змін і в правових відносинах. В Україні на порядок дня життя поставило питання про удосконалення системи соціального страхування. У лютому 1991 року Уряд України і профспілки (на той час Рада Федерації незалежних профспілок України) прийняли спільну постанову "Про управління соціальним страхуванням в Україні", а в березні того ж року профспілки за участю представників Мінпраці, Мінфіну, Нацбанку України на практиці реалізували положення прийнятої спільної постанови. Так було створено принципово нову структуру – Фонд соціального страхування України. Організаційно Фонд здійснював свою діяльність через створене правління Фонду, до складу якого входила абсолютна більшість представників від профспілкових об’єднань. Правління Фонду розробляло та затверджувало Положення про Фонд та його виконавчі органи.

 

При створені Фонду ставилась головна мета – забезпечити фінансову самостійність та стабільність системи соціального страхування, використати накопичений досвід і не допустити руйнування механізму реалізації конституційного права громадян на соціальне страхування.

 

Мета була досягнута. Підтвердженням цього є те, що Фонд соціального страхування України, працюючи в екстремальних умовах, викликаними економічною кризою, стабільно забезпечував всі виплати допомог по соціальному страхуванню, передбачені діючим законодавством. Йдеться насамперед про виплати допомог в зв’язку з тимчасовою непрацездатністю, вагітністю і пологами, на народження дитини, поховання, а також часткову оплату санаторно-курортного лікування та інших форм профілактичного оздоровлення.

 

18 січня 2001 року Верховною Радою України, відповідно до Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, прийнято Закон України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням" і визначено Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності правонаступником Фонду соціального страхування України.

Соціальне страхування — фундаментальна основа державної системи соціального захисту населення, що уможливлює матеріальне забезпечення і підтримку непрацездатних громадян за рахунок фондів, сформованих працездатними членами суспільства.[1]

Загальнообов'язкове державне соціальне страхування — це система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом (далі — роботодавець), громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом. .[1]

За загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, відповідно до "Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування", надають такі види соціальних послуг та матеріального забезпечення:

1) пенсійне страхування;

2) медичне страхування;

3) страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням;

4) страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання;

5) страхування від безробіття .[3]

Право на забезпечення за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням мають застраховані громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства та члени їхніх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передбачено законодавством України, а також міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.[2]

У сучасних умовах соціальне страхування в економіці України поступово набуває більшого значення. Воно стає важливим елементом процесу економічного розвитку і зростання, ґрунтується на економічній діяльності суспільства, підвищує його добробут, створює умови для соціального прогресу. Однак воно має низку недоліків, отож Для вдосконалення системи соціального страхування в Україні необхідно:

1) вдосконалити систему правового забезпечення розвитку ринку соціального страхування та державного регулювання і нагляду за діяльністю його учасників;

2) впровадити стимулюючу податкову політику на підприємствах;

3) створити економічну основу забезпечення відшкодування основних фінансових ризиків, що вимагає встановлення обґрунтованого розміру тарифів страхових внесків, поступового перетворення страхових фондів у фінансово-кредитні страхові компанії;

4) створити сприятливі умови для розвитку добровільного страхування, в тому числі на комерційних засадах тощо.[4]

 

Використана література

1. Внукова Н.М. Кузьмичук Н.В. Соціальне страхування: Навч. посібник.– К.: Кондор, 2006. – 352 с.

2. Юрій С.І., Шаваріна М.П., Шаманська Н.В. Соціальне страхування: Підручник. – К.: Кондор. – 2007р. – 507 с.

3. Конопліна Ю.С. Соціальне страхування: Навч. посібник – Суми: ВТД «Університетська книга», 2008. – 224 с.

4. Страхування: Підручник / Керівник авт. колективу і наук. ред.. С.С.Осадець. — Вид. 2-е перероб. і доп. - К.: КНЕУ. - 2006. -245 с.




Переглядів: 2557 | Додав: FreeDOM | Дата: 14.09.2012 | Коментарі (1)

Переглядів: 1230 | Додав: FreeDOM | Дата: 14.09.2012 | Коментарі (0)

1 2 3 »


Конструктор сайтів - uCoz
Copyright http://strakhuvannya.at.ua © 2017