RSS
Страхування

Меню сайту

Пошук

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0


 передумови виникнення страхування 


Страхування зародилося досить давно. Страхування — одна з найдавніших категорій суспільних відносин. Історики датують зародження окремих елементів страхування ще за тисячі років до нашої ери. Початковий зміст цього поняття пов'язаний зі словом "страх". У власників майна, які вступали між собою у виробничі відносини, виникала боязливість (страх) за збереження, можливість втрати чи знищення майна в зв'язку зі стихійними явищами, пожежами, викраденням, іншими не передбачуваними небезпеками в економічному житті.

Уважається, що найбільшого поширення в минулому набуло взаємне страхування — домовленість між групою фізичних, юридичних осіб про відшкодування в певних частках збитків одне одному. Так, у Вавилоні (1792-1750 рр. до н. е.) учасники торгових караванів укладали між собою договори, за якими вони спільно несли збитки, які виникли на шляху внаслідок пограбування, крадіжки чи пропажі. Аналогічні договори укладалися в Палестині і Сирії (на випадок падежу, крадіжки чи пропажі худоби, яка належала учаснику каравану). Угоди про взаємний розподіл збитків від аварії корабля й інших морських небезпек укладалися купцями на берегах Перської затоки, у Фінікії, Древній Греції. У Древньому Римі в другій половині І ст. н. е. (деякі вчені вказують на більш ранній період) з'являється стійке взаємне страхування у вигляді взаємодопомоги членів різноманітних професійних союзів (колегій) на випадок смерті, хвороби, інших нещасних випадків шляхом здійснення регулярних внесків (гільдійська, а потім цехова взаємодопомога).

Взаємне страхування склалося в VІІІ - ІХ столітті, а найбільшого поширення отримало в Х – XIІ ст. в Англії, Німеччині, Данії, Франції та інших країнах Західної Європи. Так, в Ісландії в XII ст. жителі найбагатшого на той час острова об'єднувалися в спілки по 20 - 25 осіб для взаємного забезпечення і допомоги на випадок пожежі.

Страхування, у своєму розвитку, пройшло складний шлях, обумовлений протиріччями політичних, економічних, соціальних перетворень і виникло насамперед завдяки розвитку торгівлі. Історію страхування найчастіше починають з XIІІ ст. і пов'язують з розвитком мореплавства. Перші згадки про страхові відносини пов'язані з угодами фінікійських моряків. Ґрунтувалися ці домовленості на принципах відшкодування збитків, зокрема фінансових. Правда, це ще не було страхуванням у сучасному розумінні цього поняття, хоча тоді страхування розглядалось як фінансова діяльність, спрямована на відшкодування збитків.

Перші зразки сучасних страхових угод, як вважають дослідники, виникли у XIV ст. одночасно в Італії і Нідерландах. Тоді ж таки з'являються перші комерційні страхові компанії у морському страхуванні. Найдавнішу з відомих істориками угод з морського страхування укладено в Генуї 1347 року. Страхові операції носили характер угоди між страховиком і стра¬хувальником (купцем, господарем судна), відповідно до якої страховик передавав певну суму купцю у вигляді позики, з умовою, що він її втрачає, якщо виникне аварія. В іншому випадку купець повертає страховику суму разом з винагородою.

Пізніше страхові відносини змінюють свій характер. З'являється договір, близький до теперішнього, виникають (спочатку в Німеччині) окремі торгові фірми для укладання за посередництвом маклерів договорів страхування з багатьма купцями. У той же час з'являється страховий поліс у вигляді документально оформленого страхового свідоцтва.

В Італії зародилось і поняття капіталізації відсотка, яке складає основний фундамент сучасного страхування і полягає в можливості використання грошових коштів для отримання додаткового доходу, частину якого страхувальник передає страховику.

Страхування від побиття сільськогосподарських культур градом вперше з'явилося у другій половині XVIII ст. у Франції, а страхування худоби — у кінці XV ст. у Європі.

Розвивається і страхове законодавство і в документах XV ст. можна зустріти досить-таки непогано розроблене зведене страхове законодавство того часу.

У XVIІ ст. зароджуються капіталістичні відносини. У цей же час розпочинаються економічні перетворення — виникає мануфактурне виробництво, ростуть міста, розширюються торгові зв'язки між окремими регіонами світу, зміцнюються товарно-грошові відносини.

У часи капіталізму страхування набуває бурхливого розвитку, особливо це стосується Англії, де з'являються такі види як страхування життя, від нещасних випадків, вогневе, землевласників. Поштовхом до виникнення майнового страхування в Англії вважають Велику Лондонську пожежу 1666 року. Місто майже повністю було зруйноване вогнем, оскільки значну частину будівель становили дерев'яні будинки. У відбудову міста було вкладено величезний капітал, який потребував відповідного захисту.

Страхові суми в той час визначали дуже просто: певну страхову премію за кам'яні та цегляні будівлі у випадку страхування дерев'яних споруд подвоювали. Дещо пізніше з'явилися й інші фактори, які впливали на суму страхового внеску. У 1680 р в Англії відкривається перша в історії компанія із страхування від вогню.

Варто зазначити, що у Західній Європі страхування від вогню зародилося й організовувалося в надрах самого суспільства, спочатку з розвитком грошових відносин в окремих господарсько-економічних групах і в окремих підприємців.

Промислова революція в Об'єднаному королівстві (близько 1770 р.) спонукала до значних капіталовкладень у мануфактури, нові технології (зі своїми специфічними ризиками), будівництво складських приміщень тощо. Активізація господарської діяльності супроводжувалася зростанням кількості нещасних випадків, індивідуальних майнових втрат. У зв'язку з цим страхові компанії стали обмежувати кількість і якість ризиків. Це поклало початок їх класифікації, хоча перші класифікаційні ознаки можна зустріти вже в Древньому Римі у формі страхування життя. В XIII ст. страхування життя здійснювалося похоронними касами, які щомісяця збирали внески, а у випадку смерті клієнта виплачували наступнику за заповітом певну суму на поховання. Право на отримання цієї суми втрачалося при самогубстві і несплаті внесків. Страхові виплати, крім смерті, поширювалися на звільнення від армії, підвищення по службі.

Подальший розвиток страхування отримало в Німеччині серед купецьких гільдій, де було створено страхування у формі колективних організацій; появились перші товариства взаємного страхування, кошти яких створювалися шляхом певного внеску членів товариства.

Відсутність точних наукових методів ведення статистики нещасних випадків, смертності, розмірів нещасть робило страхування досить-таки ризиковим. Якісні зміни в методах страхування життя виникли внаслідок досягнень теорії ймовірності і появи таблиць смертності, що поклало початок для наукової організації страхування. В ХVІІ - ХVІІІ ст. виникають товариства страхування життя, що функціонують на наукових основах.

У XVIІ ст. працями таких учених як Д. Граунт, Я. де Вітт, Е. Галлейбули закладені основи теорії актуарних розрахунків як особливої галузі науки. У 1662 році було опубліковане дослідження англійського вченого Д. Граунта "Природні і політичні спостереження, зроблені над бюлетенями смертності". Він перший обробив дані про смертність людей і побудував таблиці смертності. Майже одночасно з Д. Граунтом питання залежності страхування життя від смертності людей досліджував голландський вчений Я. де Вітт, який залишив нам працю про тарифи із страхування довічної ренти, де виклав метод вирахування страхових внесків залежно від віку застрахованого і норми збільшення грошей. Подальший розвиток теорія актуарних розрахунків отримала в роботах англійського вченого Е. Галлея, який дав визначення основних функцій таблиць смертності, вирахував ймовірність дожиття і смерті, тарифи із страхування ренти, ввів поняття середньої тривалості життя. Запропонована Е. Галлеєм форма таблиці смертності застосовується до сих пір. На розроблену ним методику спираються сучасні прийоми розрахунку тарифів із страхування життя і пенсії. Математик А. Муавр спростив актуарні розрахунки.

У XVIII ст. більшість великих математиків того часу - Л. Ейлер, С. Лакруа, Н. Фусс, В. Керсебум, А. Депарсьє - розробляли теорію актуарних розрахунків Нині в теорії актуарних розрахунків застосовуються найновіші досяг¬нення математики і статистики. Зокрема, широко поширена в різних галузях сучасної математики теорія ігор розроблена на основі страхування життя, де вперше була використана для практичних цілей. У XIX ст. перший міжнародний конгрес актуаріїв увів єдину систему термінології позначень.

Розвиток економіки у XVIII - XX ст. породив ще більшу потребу як у страхуванні життя, особливо від нещасних випадків, інвалідності, хвороби, так і в страхуванні майна на випадок пожежі, вибуху.

З другої половини XIX ст. починається новий етап у розвитку страхування, який характеризується появою соціального страхування, участю держави у страхуванні. З'являється перший досвід одержавлення всього страхування, що характерно для Італії, Уругваю. Наприкінці XIX століття у всіх країнах розпочинається формування і розвиток страхового ринку. В цей же період виникають компанії із страхування майна. Проте вони укріпилися вже в XX столітті, яке характеризується інтенсивним розвитком усіх форм і видів страхування.

 

Передумовою виникнення страхових відносин є ризик, без якого не  існує

страхування, бо безризику немає страхового інтересу.  Зміст  ризику  і  міра

його вірогідності визначають  межі  страхового  захисту.  За  своїм  змістом

ризик є подією з негативними, особливо невигідними економічними  наслідками,

вони можуть виникнути в майбутньому в якийсь момент у  невідомих  масштабах.

Про  ризик  йдеться  лише  тоді,  коли  є  відхилення  між  запланованими  й

реальними  (фактичними)  результатами.  Таке  відхилення   може   бути   або

позитивним, або негативним. Негативне відхилення  буває  при  несприятливому

результаті. Позитивне відхилення  виникає  тоді,  коли  фактичний  результат

виявляється  більш  вагомішим,  ніж  очікувалося.   Можливість   негативного

відхилення  від  запланованого  фактичного   результату,   тобто   небезпека

небажаного   наслідку,   називається   ризиком.   Ймовірність    позитивного

відхилення  при  вихідних  заданих  параметрах  на  одну   очікувану   подію

визначається як шанс. У цьому розумінні можна розрізняти  ризик  збитку  або

шанс на прибуток, де збиток  виражається  у  негативному,  а  прибуток    у

позитивному відхиленні між плановими (очікуваними) й реальними  (фактичними)

результатами.  Саме  багатогранність   форм   прояву   ризику,   частота   й

шкідливість наслідків його прояву, неможливість абсолютного  уникнення  його

ймовірності викликають необхідність Організації страхування.

   У  страхуванні  ризик  визначається   декількома   основними   поняттями.

Насамперед, ризик —  це  конкретне  явище  або  сукупність  явищ  (подія  чи

декілька  подій),  з  виникненням  яких  відбуваються   виплати   з   раніше

утвореного  централізованого  страхового  фонду  в  натурально-речовій   або

грошовій  формі.  Ризик  пов’язаний  з  конкретним  об’єктом,   щодо   якого

визначаються чинники ризику.  Аналіз  одержаної  інформації  в  комплексі  з

іншими заходами  дозволяє  суттєво  знизити  негативні  наслідки  здійснення

(реалізації) ризику. Ризик зумовлює ймовірність загибелі чи  пошкодження 

майновому  страхуванні)  об’єкта,  прийнятого   на   страхування.   Будь-яка

ймовірність  може  бути  виражена  дробовою  величиною.   Якщо   ймовірність

дорівнює нулю, можна стверджувати про  неможливість  настання  прогнозованої

події. При ймовірності, яка становить  одиницю,  100  %  гарантії  того,  що

подія відбудеться. Очевидно: чим  менша  ймовірність  ризику,  тим  легше  й

дешевше можна організувати  страхування  цього  ризику.  Висока  ймовірність

ризику передбачає  страховий  захист  з  високою  ціною,  що  утруднює  його

проведення. У тій мірі, якою оцінено ймовірність  настання  можливої  події,

може бути об’єктивно визначено розмір ризику. Страхування  і  розмір  ризику

взаємопов’язані. Вирівнювання ризику,  його  розподіл  складають  сукупність

прийомів страхової організації, за допомогою яких на практиці  організується

проведення  страхування,  вибір  для  цього  технічних  прийомів.  Правильна

оцінка розміру ризику має велике значення  в  практиці  роботи  страховиків,

тому що  визначає  величину  необхідного  страхового  фонду,  а  значить,  і

можливості відшкодування збитків  застрахованих  як  у  звичайні,  так  і  в

особливо несприятливі роки.

   Аналіз ризиків дозволяє класифікувати їх на дві великі групи: страхові  й

нестрахові  (не  включені  в  договір  страхування).  Сукупність   страхових

ризиків складає обсяг страхової відповідальності за  договором  страхування,

який виражається  за  допомогою  страхової  суми  договору.  Ціна  ризику  в

грошовому виразі оцінюється тарифною ставкою, яка, звичайно,  розраховується

на 100 грошових одиниць страхової суми або  в  процентах  до  її  абсолютної

величини. Докладніше розрахунок тарифної ставки буде розглядатись пізніше.

   Страхова компанія має постійно слідкувати за зміною ризику в тих чи інших

галузях  (сферах),  вести  відповідний  статистичний  облік,  аналізувати  й

обробляти інформацію. Спираючись на одержані висновки про  можливу  динаміку

ризиків,  страховик  робить  його  оцінку.  Вона  полягає  в  аналізі   всіх

ризикових обставин, що  характеризують  показники  ризику.  Виділяють  також

відповідні групи ризику.

   Кожна група включає об’єкти страхування, яким властиві приблизно однакові

ознаки (гомогенна група).

   Результати оцінки беруть за основу для прийняття тих чи інших рішень  при

страхуванні, зокрема, дозволяють віднести об’єкт до першої групи,  визначити

тарифну ставку, яка найбільше  обгрунтовано  відповідала  б  даному  ризику.

Середня величина ризикових обставин виражає середній  ризиковий  тип  групи,

що використовується як міра порівняння.

У міжнародній страховій практиці використовуються всілякі методи для  оцінки

ризику. Найбільш поширені з них:

метод індивідуальних оцінок,  метод  середніх  величин  і  метод  процентів.

Метод індивідуальних оцінок застосовується лише тоді, коли  ризик  не  можна

зіставити з середнім типом ризику.  Страховик  може  зробити  лише  довільну

оцінку,  що  випливає  з  його   професійної   підготовки   і   досвіду   та

суб’єктивного погляду. Метод середніх величин  полягає  в  тому,  що  окремі

ризикові групи розмежовуються на декілька підгруп, щоб  створити  аналітичну

базу для визначення  ризику  за  ризиковими  ознаками.  До  них  відносяться

балансова вартість об’єкта  страхування,  підсумкові  виробничі  потужності,

хар


Переглядів: 7113 | Додав: FreeDOM | Дата: 14.09.2012 | Коментарі (13)

Переглядів: 2253 | Додав: FreeDOM | Дата: 14.09.2012 | Коментарі (0)



Конструктор сайтів - uCoz
Copyright //strakhuvannya.at.ua © 2024