RSS
Страхування

Меню сайту

Пошук

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0


 стаття страхування 


 

   П'ять способів зекономити на КАСКО

 

Наступний рік може стати періодом тотального подорожчання полісів автоКАСКО...

21

11:00     Як вберегти квартиру на час відпустки?

 

Ви збираєтеся у відпустку всією сім'єю, і Ваша квартира залишається без нагляду на довгі два-три тижні?..

 

Гарячі пропозиції банків

 

Кредитна програма – у ПАТ "ЕНЕРГОБАНК" кредит на купівлю нерухомості під 14,5 % річних у гривні до 30 років

 

Кредитна акція - в ​​Терра Банку від 5,5 до 19, 5% річних

 

Всі гарячі пропозиції банків

Роговенко Дмитро.

 

Проблеми розслідування страхових випадків // Юридичний вісник України. – 2006. – № 7 (555).

 

 

 

Однією з найбільш давніх фінансових послуг, що покликана забезпечити захист майнових інтересів фізичних та юридичних осіб, є страхування. Страхування є індикатором економічних процесів, що відбуваються в суспільстві. Активний розвиток даного інституту в Україні свідчить не лише про постійно зростаючу потребу громадян та юридичних осіб у страхових послугах, але і про зростання в цілому економіки країни та підвищення її стабільності. Водночас із розширенням ринку страхових послуг відбувається і підвищення кількості економічних злочинів, що прямо чи опосередковано пов’язані зі страхуванням. Безумовно, одним з основних показників ефективності діяльності тієї чи іншої страхової організації є рівень виплат страхового відшкодування. Від того, наскільки оперативно, ефективно та професійно спрацює страховик, залежить довіра клієнтів до нього. Кожна страхова організація щоденно стикається з необхідністю з’ясування причин та обставин подій, що можуть бути визнані страховими випадками. Саме на цьому етапі найбільш часто страховик виявляє ознаки можливих спроб отримання страхувальником страхового відшкодування шляхом обману. І саме на цьому етапі найбільш повно проявляються всі проблеми, пов’язані з недостатнім правовим регулюванням розслідування подій, що можуть бути визнані страховими випадками.

 

 

 

Колізія законодавства на сьогодні єдиною правовою нормою, що дає страховику можливість з’ясовувати обставини страхового випадку, є ч. 4 ст. 25 Закону України "Про страхування” (далі — Закон). Відповідно до зазначеної норми Закону у разі необхідності страховик або Моторне (транспортне) страхове бюро можуть робити запити про відомості, пов’язані із страховим випадком, до правоохоронних органів, банків, медичних закладів та інших підприємств, установ і організацій, що володіють інформацією про обставини страхового випадку, а також можуть самостійно з’ясовувати причини та обставини страхового випадку. Закон встановлює обов’язок підприємств, установ та організацій надсилати відповіді страховикам та Моторному (транспортному) страховому бюро на запити про відомості, пов’язані із страховим випадком, у тому числі й дані, що є комерційною таємницею. Проте практика застосування даної норми Закону свідчить про її неефективність та застарілість. Так, формулювання "відомості, пов’язані зі страховим випадком” є абсолютно невдалим. Поняття страхового випадку міститься у ст. 8 Закону, відповідно до якої страховий випадок визначається як подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов’язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі. Отже, визнання страховиком випадку страховим означає обов’язок страховика здійснити виплату страхового відшкодування.

 

 

 

Але в абсолютній більшості випадків подію не можна визнати страховим випадком без отримання відповідних документів, що підтверджують обставини та факт настання даного випадку! Отже, чинний Закон "Про страхування” містить колізію, яка вкрай негативно впливає на практику з’ясування обставин подій, що можуть бути визнані страховими випадками. За "логікою”, закладеною в Законі, страховик повинен спочатку визнати випадок страховим, що майже одразу тягне виплату страхового відшкодування, а вже потім займатись з’ясуванням обставин даного випадку. Ця схема є абсолютно абсурдною і діє на користь лише нечесних страхувальників. Необхідність в отриманні відомостей, згаданих у ст. 25 Закону, виникає саме під час з’ясування обставин випадку, а не після визнання його страховим та виплати страхового відшкодування. Практика показує, що після визнання випадку страховим та виплати відшкодування страхувальнику-шахраю, повернути сплачене відшкодування вкрай важко, майже неможливо. Труднощі в отриманні інформації Іншою не менш значущою проблемою є визначення кола відомостей, що можуть бути надані страховику під час з’ясування обставин подій, що можуть бути визнані страховими випадками. Так, незважаючи на приписи ст. 25 Закону, не всі державні та недержавні підприємства, установи й організації належно реагують на запити страховиків. Особливо гостро дане питання стоїть під час з’ясування випадків, що пов’язані з дорожньо-транспортними пригодами та угонами транспортних засобів. Вітчизняна практика свідчить, що величезна кількість шахрайств вчиняється саме у сфері страхування автотранспорту (добровільне страхування наземного автотранспорту, страхування цивільної відповідальності власників автотранспорту тощо). Так, для з’ясування причин та обставин дорожньо-транспортних пригод за участю застрахованих транспортних засобів страховику необхідно отримати не лише довідку ДАІ, що видається на місці ДТП. Для з’ясування обставин підозрілих випадків та викриття можливого шахрайства страховику необхідно додатково ознайомитись з відповідними доказами: документами, що містяться в матеріалах адміністративних, цивільних та кримінальних справ, зокрема, копіями постанов у справах про адміністративні правопорушення, протоколами про ДТП, поясненнями учасників пригоди, схемами дорожньо-транспортних пригод, актами медичного обстеження учасників на предмет сп’яніння тощо. Проте досить часто як суди, так і органи дізнання та досудового слідства відмовляють у наданні зазначених документів, мотивуючи це різними причинами.

 

 

 

Зазначена позиція, на думку автора, є хибною, оскільки прямо суперечить ст. 34 Конституції України, яка дає право кожному вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб – на свій вибір. З’ясування обставин угонів застрахованого автотранспорту є на сьогодні однією з найбільших проблем, що стоїть перед страховиками. Як правило, саме в цих випадках перед потенційним шахраєм постає занадто велика спокуса інсценувати страховий випадок з метою неправомірного заволодіння страховим відшкодуванням. Органи досудового слідства, зазвичай, не надто переймаються пошуками застрахованих транспортних засобів, які були угнані. Крім того, версії щодо інсценування страхових випадків часто взагалі не відпрацьовуються. Чинне кримінально-процесуальне законодавство не дає підстав для визнання страховика потерпілим від злочину або цивільним позивачем у кримінальній справі. Отже, в страхових організацій немає жодних підстав для того, щоб бути учасником процесу. Відповідно, під час розслідування кримінальної справи, пов’язаної з угоном застрахованого транспортного засобу, страховик не має жодних прав як учасник процесу. Безумовно, ця ситуація вкрай негативно впливає на з’ясування обставин таких випадків. Необґрунтовані відмови У багатьох випадках посадові особи, що відмовляють у наданні необхідних страховику документів, демонструють власну необізнаність у законодавстві. Так, під час з’ясування обставин страхового випадку – пожежі — на мотивований запит страховика щодо надання копій приписів про порушення Правил пожежної безпеки по даному об’єкту Головним управлінням МНС України в Київській області було відмовлено з посиланням на те, що ст. 25 Закону отримання подібних відомостей не передбачено.

 

 

 

Ця відмова є грубим порушенням законодавства. По-перше, страховик у процесі з’ясування обставин страхового випадку перевіряв стан протипожежної безпеки об’єкта до настання пожежі, отже, мав на меті з’ясувати, чи були в минулому порушення правил пожежної безпеки та чи були вони усунуті. Зрозуміло, що дана обставина прямо пов’язана зі страховим випадком, оскільки стан протипожежної безпеки на об’єкті безпосередньо впливає на можливість виникнення самої пожежі. Отже, запит страховика щодо цього випадку є повністю обґрунтованим. По-друге, посадова особа органу МНС, яка відмовила в наданні запитуваних документів, не була знайома зі змістом ст. 9 Закону України "Про інформацію”, відповідно до якої всі громадяни України, юридичні особи і державні органи мають право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення та зберігання відомостей, необхідних їм для реалізації ними своїх прав, свобод і законних інтересів, здійснення завдань і функцій. В іншому випадку, пов’язаному зі з’ясуванням обставин дорожньо-транспортної пригоди, у страховика виникли обґрунтовані підозри щодо надання страхувальником недостовірної інформації про механізм ДТП та її обставини. З метою перевірки зазначених обставин страховиком було замовлено автотехнічне дослідження в експертній установі. Для надання обґрунтованого висновку експерту-автотехніку потрібно було отримати копії матеріалів адміністративної справи за фактом згаданої ДТП. Звернення страховика до районного суду, який розглядав дану справу, залишилось без відповіді. Не допомогло і особисте звернення до голови зазначеного суду: під час прийому голова суду категорично відмовив у наданні зазначених матеріалів, повідомивши, що страховик має право виключно на отримання копії постанови у справі про адміністративне правопорушення. Зрештою, копії даних матеріалів були отримані від самого страхувальника, і проведене автотехнічне дослідження підтвердило обґрунтовані сумніви страхової компанії – механізм ДТП, описаний страхувальником у поясненнях, наданих ним до страхової компанії, є необґрунтованим з технічної точки зору та спростовується даними автотехнічного дослідження. Обидва наведені випадки яскраво свідчать про те, що на сьогодні назріла гостра необхідність кардинальних реформ у царині правового регулювання розслідувань страхових випадків. Волюнтаристські, а іноді просто незаконні дії чи бездіяльність державних посадовців призводять до того, що страховики несуть необґрунтовані збитки, а темпи злочинності у сфері страхування невпинно зростають. При цьому затягуються строки розгляду повідомлень страхувальників про випадки, оскільки страховикам необхідний додатковий час для з’ясування всіх обставин. Створюється замкнене коло: страховики не довіряють клієнтам та прискіпливо перевіряють усі обставини заявленого випадку.

 

 

 

У свою чергу, у страхувальників створюється негативне враження про страховика, що тягне недовіру до ефективності пропонованих страхових послуг на всьому ринку в цілому. Необхідні зміни За даними російських фахівців, латентність шахрайства у сфері страхування сягає страхітливої цифри – до 50 %. Схожа ситуація наявна і на вітчизняному страховому ринку. Змінити її на краще можна лише, почавши з належних змін у нормативно-правовому регулюванні. По-перше, на рівні Закону України "Про страхування” необхідно закріпити поняття страхового розслідування. Під страховим розслідуванням слід розуміти комплекс дій, що направлені на з’ясування причин та обставин події, що може бути визнана страховим випадком. Процедура страхового розслідування, права та обов’язки осіб, що беруть участь у зазначеному розслідуванні, повинні бути закріплені відповідним Положенням, яке затверджується уповноваженим органом у сфері регулювання фінансових послуг. На сьогодні таким органом є Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України. Вкрай важливо як на рівні Закону "Про страхування”, так і на рівні пропонованого Положення закріпити механізм отримання страховиком інформації від державних та недержавних підприємств, установ та організацій. При цьому обов’язково необхідно як додаткову гарантію на отримання страховиком необхідної інформації закріпити відповідальність посадових осіб за безпідставну та необґрунтовану відмову в наданні запитуваної страховиком інформації. По-друге, ретельного законодавчого регулювання вимагає і процедура андеррайтингу – прийняття ризику на страхування. Зрозуміло, що набагато ефективніше попередити правопорушення, аніж боротися з його наслідками.

 

 

 

У наведеному прикладі зі страховим випадком – пожежею — страховик, володіючи інформацією про наявні приписи щодо усунення порушень протипожежної безпеки, пропонував би зовсім інші умови страхування щодо даного об’єкту або взагалі міг відмовитись від прийняття на страхування занадто високого ризику. Проте на сьогодні страховики практично не мають правових підстав щодо отримання інформації про потенційний об’єкт страхування до укладення страхового договору. Ринок страхових послуг в Україні невпинно зростає. Оборот коштів на ньому вже сьогодні сягає мільярдів гривень. При цьому страхування виступає не лише інструментом захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб, а й важливою ланкою системи перерозподілу валового внутрішнього продукту. Зважаючи на обсяги страхування, забезпечення безпеки та надійності цього інституту повинно стати одним з пріоритетних напрямів діяльності держави у сфері фінансових послуг. Лише з усвідомленням тієї ролі, яку відіграє страхування в економічному житті сучасної України, держава здійснить відповідні кроки у напрямку належного правового регулювання безпеки страхової діяльності.




Переглядів: 2527 | Додав: FreeDOM | Дата: 14.09.2012 | Коментарі (1)

Переглядів: 1203 | Додав: FreeDOM | Дата: 14.09.2012 | Коментарі (0)

1 2 3 »


Конструктор сайтів - uCoz
Copyright http://strakhuvannya.at.ua © 2017